Contents - Содержание - Оглавление

Что будет после кризиса - Ваше возможное "будущее"	Путь к Золотой Гривне
Україна сьогодні - X. Почему к власти приходят худшие?	The Tragedy of the Euro
Україна сьогодні - Чи повинні ми підкорюватись диктатурі більшості?	?End of the Euro?
Вывихи мышления наших и ихних бюрократов	Gold tsunami - away from a sea of paper
Инфляция и экономические циклы	Шлях до золотої гривні
Тяжкое наследие социализма: Украина после 1990-х	Довготермінові наслідки поточної кризи
Настоящие Деньги и... современная Украина	Дилемма инвестора
Экономические уроки рухнувших империй (Древний Рим)	Для сильно желающих освоить английский язык самостоятельно
Стратегия победы нового движения	Дилемма инвестора-2
"За лаштунками фінансової кризи - як це насправді відбувається..." Три частини	Как разработать нужный закон о реорганизации Национального банка Украины
"Залиште виробництво грошей ринку"	Экономика - это ...просто (by Sterling T. Terrell)

Залиште виробництво грошей ринку

Залиште виробництво грошей ринку

Mises Daily : Monday, May 14, 2012 by Jeffrey M. Herbener

Письмове свідчення перед під-Комітетом Комітету Внутрішньої Грошової Політики і Технологій Фінансових Послуг, Палата Представників Конгресу США, 8 травня 2012 року]

У засадничій статті, опублікованій в 1920 році, Людвіг фон Мизес показав, що існує тільки один тест на те, чи представляє виробництво чого-небудь вигоду для суспільства в найзагальнішому сенсі.^[1] Воно повинне продемонструвати, що ресурси мають більшую цінність, коли використовуються для виробництва товару, щоб задовольнити переваги деяких людей, чим коли вони використовуються для виробництва іншого товару для задоволення переваг інших людей. Виробництво, надане ринку, успішно проходить тест на вигоди-втрати соціально корисного виробництва.

Для того, щоб Тиму Куку дістати комп'ютерні чіпи, екрани, робочу силу і інші ресурси для виробництва iPad-ів, він повинен був перекупити їх у інших підприємців, які могли б використати їх для виробництва інших товарів. Несучи витрати виробництва, компанія Appl Inc. компенсує власникам ресурсів цінність інших товарів, які вони могли б зробити для задоволення інших груп споживачів. Компанія Appl потім використовує ці ресурси для виробництва iPad-ів, які споживачі її товарів цінують вище, що підтверджується зростанням прибутку компанії Appl Inc., більш ніж достатнім для покриття її витрат.

Тест на вигоди-втрати застосовується для усього виробництва на ринку, включаючи видобування золота і карбування монет. Золото-видобувна компанія працюватиме, коли прибули від продажу її продукції перевищують вартість купівлі усіх ресурсів, необхідних для підтримки виробництва Ця компанія забирає робочу силу, гірничо-видобувне устаткування, землю і інші ресурси від застосування в тих галузях, які споживачі вважають менш цінними, і застосовує їх в золото-видобувній промисловості, яку споживачі вважають ціннішою. Компанія по карбуванню монет працюватиме, якщо прибутки від продажу її послуг в сертифікації золота перевищуватимуть вартість усіх ресурсів, необхідних для підтримки виробництва. Ця компанія забирає робочу силу, устаткування для карбування, землю і інші ресурси від застосування в тих галузях, які споживачі вважають менш цінними, і застосовує їх для карбування монет, яке споживачі вважають ціннішим.

Як і виробництво усіх інших товарів, виробництво грошей, надане ринку, регулюється прибутками і втратами. Додаткові гроші робляться, коли попит на гроші зростає або коли попит на інші товари, вироблювані з тих же ресурсів, зменшується. Якщо попит на гроші зросте, вартість золотих монет підвищиться. Компанії, що займаються карбуванням монет, збільшать виробництво, щоб отримати збільшений прибуток. Коли вони збільшать пропозицію сертифікаційних послуг, їх ціна впаде; а оскільки вони (компанії, котрі карбують) збільшать свій попит на ресурси для сертифікації золота, ціна ресурсів зросте і прибуток впаде. Якщо попит на інші товари впаде, ціни на ресурси, необхідні для виробництва (тобто карбування), впаде. Компанії, що займаються карбуванням монет, збільшать виробництво, щоб отримати збільшений прибуток, і, поступаючи таким чином, знижують прибуток, що призводить до припинення виробництва. Таким чином виробництво грошей на ринку є соціально оптимальним.^[2]

Тест на вигоди-втрати також застосовується до виробництва грошових сертифікатів на ринку.^[3] Грошові сертифікати є правом власності на гроші, випущені банком, і вони служать в якості замінника (вказаних в них) грошей. Люди можуть визнати зручним і безпечним використання банківських поточних рахунків замість товарних грошей при торгових операціях. Банки засновуватимуть (відкриватимуть) і підтримуватимуть поточні рахунки для клієнтів-споживачів, якщо останні погоджуються платити за таку послугу і ця плата генерує прибуток, достатній для покриття витрат на обслуговування цих рахунків. Якщо попит на поточні рахунки зростає, то тоді банки розширюватимуть надання такої послуги, щоб отримувати прибуток. У міру того, як вони (банки) збільшують пропозицію по наданню послуги обслуговування поточних рахунків, плата за обслуговування зменшуватиметься. А у міру того, як банки збільшують попит на ресурси для обслуговування поточних рахунків, їх (ресурсів) ціна зростатиме. Як наслідок, прибуток зменшуватиметься і додаткове виробництво (послуг з відкриття поточних рахунків) припиниться на соціально прийнятному рівні.

Тест на вигоди-втрати також застосовується до фінансового посередництва. Банки виконують фукцію посередника на кредитних ринках, займаючи у сберігачів і позичаючи інвесторам. Вони забезпечують послуги об'єднання заощаджень, перевірки кредитоспроможності інвесторів, і несуть ризики несплати позик. Якщо клієнти банків знаходять ці послуги цінними, вони бажатимуть прийняти кредитні ставки для тих, що займають банку, нижче, ніж інвестори бажають платити банку при позиці. Банки надаватимуть фінансові посередницькі послуги, якщо вигоди, зароблені на різниці процентних ставок будуть досить великими, щоб покрити витрати на виробництво таких послуг. Якщо попит на ці послуги зростає, банки збільшуватимуть їх виробництво. Їх збільшений попит на позики від ощадливих людей і (збільшена) пропозиція інвесторам зменшить різницю процентних ставок. Їх збільшений попит на ресурси підніме їх ціну. Прибуток зменшиться і додаткове виробництво припиниться на соціально прийнятному рівні.

Підпорядковувавши усе виробництво, включаючи виробництво грошей і банківську сферу, тесту на вигоди-втрати, ринок так змінює інтегровану систему виробництва, що економічно оптимізує використання усіх ресурсів для суспільства в найширшому сенсі.

Грошова інфляція і розширення кредитного ринку

Еластична валюта руйнує цілісність виробництва на ринку, будучи чужим елементом для тесту на вигоди-втрати. Еластична валюта має дві характерні риси: центральний банк, наділений правом випускати фальшиві паперові гроші (якими примушують користуватися у наказовому порядку, примусово, відповідно до спеціально прийнятого “законом”) і комерційні банки, яким надано право випускати фідуціарні засоби.^[4] Виробництво фальшивих паперових грошей не може регулюватися вигодами-втратами. У цій системі завжди вигідно робити (друкувати) більше “грошей”. У 2012 році середня вартість однієї банкноти Федеральної Резервної Системи з 5.8 мільярдів доларів, що були в обігу, складала 0.091 долара.^[5] Тобто, прибуток приблизно в 5.9 долара виходить при друці однієї 5-доларової банкноти. Якби ФРС продовжувала друкувати банкноти системи з частковим резервуванням (сучасна банківська система - прим. перекладача), то врешті-решт ціна на початкові ресурси зросла б так, що стала б коштувати більше 5 доларів для друкування 5-доларової банкноти. Тоді ФРС могла б перейти на (все ще вигідний) друк 50-доларових банкнотів і так продовжувати до безкінечності, що ми і спостерігаємо в гіперінфляційних ситуаціях, як в Зимбабве (зараз) (чи в Україні на початку 90-х років 20 століття - прим. перекладача). Щоб уникнути руйнівної дії гіперінфляції, виробництво фальшивих паперових грошей повинне регулюватися політикою, правилами, які є довільними, випадковими і не пов'язаними з економічною оптимізацією в найзагальнішому сенсі.

Виробництво фідуціарних засобів не може регулюватися вигодами-втратами.^[6] Фідуціарні засоби є правом викупу на гроші, які фракційно (частково) підтримуються резервом грошової маси. Банки випускають фідуціарні засоби, створюючи (надаючи) позики (кредити). Наприклад, клієнт оформляє в місцевому банку кредит на купівлю автомобіля в сумі 25000 доларів. Якщо банк згоден надати кредит, то він записує на рахунок клієнта 25000 доларів. Цей кредит генерує банку прибуток у вигляді відсотків по кредиту, оскільки витрати банку на випуск фідуціарних засобів (виділення кредиту) незначні. Якщо банк випускає все більше фідуціарних засобів, видаючи кредити, оскільки це вигідно банку, він (банк) стане неліквідним і неплатоспроможним і впаде. Щоб уникнути такого руйнування, банк повинен регулювати свій випуск фідуціарних засобів політикою, правилами, які є довільними, випадковими і не пов'язаними з економічною оптимізацією в найзагальнішому сенсі.

Адвокати (захисники) еластичної валюти усвідомлюють, що її виробництво не може підкорятися, не кажучи вже про те, щоб витримати, тесту на вигоди-втрати. Як писав Ф.А.Хайек:

У історії немає виправдання для існуючого положення монополії держави на випуск грошей. Такий випуск грошей (державою) ніколи не пропонувався на основі того, що держава надасть нам кращі гроші, ніж хто-небудь.^[7]

Адвокати (захисники) еластичної валюти просто заявляють, вона (еластична валюта) може досягти бажаного результату, якого система товарних грошей і грошових сертифікатів досягти не може. Є три такі твердження стосовно еластичної валюти. Перше - вона може підтримувати стабільний рівень цін. Друге - вона може запобігти ціновій дефляції. І третє - вона може прискорити економічне зростання.

Підтримка стабільності цін

Немає ніякої соціальної вигоди від підтримки стабільного рівня цін. Передбачуваною вигодою видається те, що стабільність цін запобігає перерозподілу багатства між кредиторами і боржниками і між робітниками і капіталістами. Але така ситуація (відсутність перерозподілу) припускає, що підприємці не будуть в змозі сприймати зміни в купівельній спроможності грошей. Підприємці можуть заробити прибуток і уникнути втрат, сприймаючи такі зміни просто як зміни в цінах інших товарів. Якщо вони сприймають загальне зростання цін на товари, то вони збільшують свій попит на поточні ресурси, пропонуючи поточну зарплату. Аналогічним чином, кредитори наполягатимуть на більш високих поточних ставках. Еластична валюта додає ще один вимір в невизначеність змін купівельної спроможності грошей. Це робить завдання підприємця більш, а не менш, важким.

У крайніх випадках, еластична валюта може призвести до неконтрольовано нестабільних цін, які паралізують ухвалення рішень підприємцями і руйнують виробництво на ринку. Будучи регульованою вигодою, виробництво товарних грошей реагує тільки на зміни в запитах людей. Якщо запит на гроші зростає, результуюче зростання в купівельній спроможності грошей призведе до виробництва більшої кількості грошей і стримає ціни, що падають. Помірна цінова дефляція упродовж тривалого часу в ринковій економіці є складовою частиною її економічно вигідного виробництва.

Більше того, на практиці захисники стабільності цін ставлять своєю метою інфляцію цін приблизно в 2 відсотки в рік. Але, якщо підприємці можуть підлаштувати свої очікування, щоб впоратися з 2-відсотковою річною інфляцією цін в системі з еластичною валютою, тоді безперечно вони зможуть належним чином сприйняти і впоратися і з 2-відсотквою річною дефляцією цін в системі з товарними грошима.^[8]

Кінець кінцем, два періоди найбільш швидкого економічного зростання в історії Сполучених Штатів були в 1820-1850 і 1865-1900 роках. У кожному з цих періодів купівельна спроможність долара приблизно подвоювалася.^[9]

Запобігання дефляції цін

Немає ніякої соціальної вигоди від запобігання дефляції цін. Є два аргументи для заперечення. Першою передбачуваною вигодою є те, що якщо ціни починають падати, у людей формується очікування, що вони і далі падатимуть і люди відкладатимуть сьогоднішні витрати, що штовхає ціни вниз ще більше, що посилює дефляційні очікування. Колапс витрат пригноблює виробництво і зайнятість. Але спадаюча спіраль цін є просто логічним наслідком припущення про очікування усередині формальних економічних моделей. Якщо ви припускаєте, що агенти, котрі працюють в економічній моделі, зазнають від очікувань, які є такими, що самопопосилюються, тоді модель робитиме спадаючу спіраль. Але люди у реальному світі можуть отримати послуги або товари, купуючи їх. Вони в деякій точці вибирають купувати товар навіть, якщо вони очікують, що його ціна і далі падатиме. Це трапляється щодня на ринках споживчої електроніки, коли люди купують таблет-компьютери, мобільні телефони і так далі, знаючи, що в майбутньому ціни будуть нижчі, а якість вища.

Через те, що існує попит на товари і при цьому спекуляція на цінах - чи чекають люди їх зростання, падіння або постійністі - дає прибуток і уникає втрат за рахунок точного передбачення рівня майбутніх цін. Якщо люди припускають значно меншу ціну за товар в майбутньому і відкладають свій сьогоднішній попит на нього, то ціна швидко падає до рівня, який вони чекали і тоді вони купують цей товар. Спекуляція (роздум про ціни) рухає ціни раніше, ніж вони рухалися б без спекуляції, але не далі, чим вони рухалися б без неї. Це відбувається щодня на фінансових ринках, коли спекулянти рухають ціни вгору і вниз без генерування висхідних або низхідних спіралей.

Другою передбачуваною перевагою є те, що дефляція штовхає вниз ціни на продукцію, що випускається, а ціни на початкові ресурси більш інертні; тому прибуток випаровується і підприємці урізують виробництво і звільняють робітників. Але підприємці вибирають таку міру інертності цін, яку віддають перевазі їх споживачі і найняті робітники. У багатьох випадках споживачі вважають за краще, щоб ціни на товари залишалися стабільнішими щодня або кожну годину або кожну хвилину замість того, щоб мінятися з кожним зростанням або падінням попиту. У інших випадках покупці віддають перевагу повній гнучкості цін. Підприємці можуть заробити прибуток і уникнути втрат, задовольняючи ці переваги. У багатьох випадках робітники вважають за краще, щоб їх зарплати були встановлені на період, погоджений з підприємцями замість того, щоб міняти їх щодня або щогодини з кожною зміною попиту на товари, які вони (робітники) допомагають виробляти. У випадках, коли робітники бажають більшої гнучкості своєї компенсації, підприємець створить резерв в підприємницькій частині їх компенсації. Коли обставини зміняться, в інтересах кожного змінити загальні умови. Підприємці пропонують великі знижки на свої товари, коли попит постійно падає. Вони переглядають контракти з робітниками і іншими постачальниками початкових ресурсів, коли накопичуються втрати. У такий спосіб міра інертності цін на ринках може змінюватися для того, щоб уникнути несприятливих наслідків.

Більше того, підприємці заробляють прибуток і уникають втрат, передбачаючи ці зміни. Якщо вони (підприємці) припускають падіння цін на свою продукцію, то вони зменшують свій попит на поточні початкові ресурси, тим самим штовхаючи ціни вниз. Коли ціни на вироблювану продукцію і ціни на початкові ресурси падають разом, прибуток і виробництво підтримуються (на прийнятному рівні). Симетричний процес відбувається під час інфляції цін. Якщо вони (підприємці) припускають підвищення цін на свою продукцію, то вони збільшують свій попит на поточні початкові ресурси, тим самим штовхаючи ціни вгору. Коли ціни на вироблювану продукцію і ціни на початкові ресурси ростуть разом, прибуток і виробництво підтримуються (на прийнятному рівні).

Навіть якщо ціни на початкові ресурси, які купують підприємці, продовжують інертно падати, то така дія на їх прибуток і виробництво ослаблюється падінням в ціні активів, якими вони володіють. Ринкова цінність їх активів підлаштовується до такого падіння за рахунок падіння цін на їх вироблювану продукцію, оскільки інвестори зменшують свій попит на заявки на ці активи на фінансових ринках. Падіння в ціні цих активів відновлює прибутковість виробництва. Підприємці, що мають особливо розвинене почуття передбачення падіння цін на свою продукцію, інвестуватимуть достатній власний капітал у свої підприємства для того, щоб ослабити удар і мати час для компенсації за рахунок цін на свої початкові ресурси.

Економіст Університету Каліфорнії в Лос Анжелесе Ендрю Аткинсон (Andrew Atkinson) і економіст Федерального Резервного Банку в Минеаполисе Патрік Кехоу (Patrick Kehoe) в статті в журналі American Economic Review в 2004 році показали, що немає ніякого зв'язку між дефляцією і депресією.^[10] Переглядаючи фактичні відомості по 17 країнам за більш ніж 100 років вони дійшли (такого) висновку:

Великий історичний огляд виявляє більше періодів дефляції з розумним (прийнятним) зростанням, чим періодів з депресією, і набагато більше періодів з інфляцією, чим періодів з дефляцією. Загалом, дані врешті-решт показують, що немає ніякого зв'язку між дефляцією і депресією.^[11]

Навіть у разі Великої Депресії вони виявили, що в усіх 16 країнах, для яких є дані про те, що вони зазнавали дефляції, тільки в 8 з них спостерігалася депресія. А взаємозв'язок між дефляцією і депресією не був статистично істотним. Для усіх періодів, починаючи з 1820 року для деяких країн, 63 з 73 дефляційних епізодів не мали депресії, а 21 з 29 депресій не мали дефляції. Вони написали: “В широкому історичному контексті, за винятком Великої Депресії, свідоцтво того, що дефляція і депресія взаємопов'язані, практично зникає”.^[12]

Розглянувши дані по усіх періодах, вони виявили, що “1-відсоткове падіння в інфляції асоціюється з падінням реального зростання в середньому тільки на 0.08 пункту, скажімо, з 3.08 до 3.00”^[13]

І, нарешті, коли вони розбили дані на два періои: до Другої Світової Війна і після Другої Світової Війни, вони виявили сильнішу кореляцію між дефляцією і депресією для раннього періоду, ніж кореляцію між інфляцією і депресією в пізньому періоді.

Стимулювання економічного зростання

Немає ніякої соціальної вигоди від спроб прискорити економічне зростання. Очікуваною вигодою є те, що монетарна інфляція через розширення кредитів створює структуру капіталу в економіці більше заповнену, ніж в інакшому випадку. Монетарна інфляція і розширення кредитів генерують цикл підйому-спаду, а не економічне зростання.^[14]

Структура капіталу економіки є стадіями виробництва від видобутку необроблених матеріалів до виробництва проміжних інвестиційних товарів і, потім, до виробництва споживчих товарів. Залізо (руда) видобувається з надр, потім робиться сталь, потім деталі корпусу автомобіля, потім автомобіль збирається. У ринковій економіці не тільки кожний виробничий процес виправдовується тестом на вигоди-втрати, але і вся структура капіталу задовольняє міжчасовим або часовим перевагам людей. Та міра, до якої вони бажають відкласти своє поточне споживання, сберігаючи та інвестуючи для вибудови капіталоємності всередині структури капіталу для того щоб отримати більше і кращих споживчих товарів у майбутньому, і задовольняється (досягається) на ринку.

Якщо люди сильно бажають сьогоднішнього споживання замість майбутнього споживання, тоді плата, яку вони дають сьогоденню, тобто ставки кредитування, будуть високими, а кількість їх заощаджень і інвестицій буде маленькою, а їх (людей) споживання буде великим. Лише невелике число інвестиційних проектів буде прибутковим; тому структура капіталу не вибудовуватиметься екстенсивно. Якщо люди знижують свої часові переваги, то тоді ставки кредитування падають, і вони (люди) зберігатимуть (заощадживатимуть) і інвестуватимуть більше, а в поточний час споживати менше. Маючи більше ресурсів у своєму розпорядженні, підприємці будуватимуть структуру капіталу більше інтенсивно. Велика продуктивність розширеної структури капіталу призведе до виробництва більшої кількості і кращих споживчих товарів. Це і є процес економічного зростання. І, як і при інших аспектах виробництва в ринковій економіці, люди отримають таке економічне зростання, якому вони віддають перевагу.

Розширення кредитів опускає ставки кредитування нижче тих рівнів, які визначені часовою перевагою людей і збільшує фонди для інвестування за межі, визначені перевагами людей на заощадження. Коли позичальники витрачають додаткові гроші, вони підвищують ціни (готові платити велику ціну) за товари, які вони купують. Ціни на будинки і автомобілі, наприклад, піднялися із-за додаткового попиту, створеного можливим за рахунок розширення кредитів. Ціни на засоби виробництва також ростуть із-за додаткового попиту підприємців, який став можливий завдяки розширенню кредитів. Ціни на автозаводи, лісопилки ростуть і засоби виробництва в структурі капіталу використовуються для виробництва товарів в областях, що розвиваються, залізорудних шахтах, лісозаготівельних територіях і так далі.

Монетарна інфляція за рахунок розширення кредитів робить можливим для позичальників просити більше активів і при цьому позикодавці не зменшують запити на інші товари. Тому підвищення цін на активи збільшує прибутковість їх виробництва в той час, як прибутковість інших товарів не падає. Звільняється недостатньо ресурсів від виробництва інших товарів, щоб завершити усі проекти, які розширення кредитів зробило прибутковими. У ринковій монетарній системі потрібна кількість ресурсів робиться доступною тому, що збільшення пропозицій кредитування може бути здійснене тільки за рахунок заощаджень людей і меншого споживання. Додаткові інвестиційні проекти, зроблені прибутковими за рахунок збільшення заощаджень, урівноважуються проектами, які перестають бути прибутковими внаслідок зменшеного споживання. Але в системі з еластичною валютою нарощування капіталоємності і інших інвестиційних проектів, профінансованих за рахунок розширення кредитів, не узгоджується із задоволенням людських часових переваг. Нарощування структури капіталу під час буму є нестійким. Воно закінчується ліквідацією цього нарощування під час спаду.

Тим чинником, який призводить до закінчення буму, є переустановлення людських часових переваг і переваг на збереження. Люди роблять це через платежі (витрачання) своїх прибутків. Кредит, створений під час буму, витрачається позичальниками для купівлі товарів, будинків, заводів і так далі. Підприємці, які роблять ці товари, потім отримують ці нові гроші, як винагороду за продажу цих товарів. Вони платять виробникам, для того, щоб купити ресурси, використовувані для виробництва цих товарів. Ці нові гроші потім є прибутком для виробників. Люди витрачають свій прибуток для задоволення своїх переваг, включаючи часові переваги. Вони вважають за краще зберігати тільки частину свого прибутку. Хоча уся кількість нових випущених грошей починає збільшувати пропозиції кредитів, тільки частина їх використовується, як пропозиції кредиту. Монетарна інфляція і розширення кредиту працюють проти людських часових переваг, а ринкова економіка працює для задоволення людських переваг.

Іншим чинником, працюючим проти підтримки буму, є те, що, чим довше триває кредитне розширення, тим ризикованішими стають проекти і тим менш кредитоспроможними стають позичальники. Як фінансові посередники, банки оптимізують надання кредитів на отримання найбільших прибутків, на обслуговування безпечніших проектів і найбільших кредитних ставок, і на обслуговування найбільш кредитоспроможних позичальників. Розширений кредит повинен розширюватися і призводити до менших прибутків, менш безпечних проектів і до низьких кредитних ставок, і до менш кредитоспроможних позичальників. Якщо монетарна інфляція і розширення кредиту триває достатньо довго, інвестори відмовляються прийняти додаткові ризики і розпродають виробничі лінії, що розширилися під час буму. Оскільки ціни активів в надійніших проектах цінуватимуться більше разом з цінами проектів з менш надійними проектами, інвестори в надійніших проектах також втрачатимуть надбання, якщо вони продовжуватимуть утримувати свої інвестиції.

Як тільки люди відновлюють ставки кредитування і ціни на активи до рівнів, які віддзеркалюють їх переваги, починають проявлятися певні лінії виробництва, в яких помилкові інвестиції були зроблені у вибудовуванні структури капіталу під час буму. Спад складається з переконфігурації помилково сформованих структур капіталу для найкращого задоволення людських переваг. Помилково проінвестовані активи мають бути продані підприємцям в лініях виробництва, які доведуть свою прибутковість. Трудові ресурси повинні перерозподілитися від ліній, що виникли під час буму, у виробництво, підтримане людськими перевагами. Як і у разі усіх виробничих рішень, ці зміни можуть бути зроблені найекономічніше виправданим способом підприємцями, що заробили прибуток в результаті свого перевершуючого передбачення в задоволенні переваг і в результаті втрат підприємців, що мали погане передбачення.

Еластична валюта є причиною фінансової кризи і економічного спаду. Приберіть її з ринкової системи товарних грошей і грошових сертифікатів і не буде ніяких криз і спадів. Залишкові коливання бізнесу не виправдовують державного втручання для вирішення соціальних проблем, пов'язаних з кризами і спадами.

Оскільки монетарна система стала більш еластичною в Американській історії, буми і спади погіршали. George Selgin, William Lastrapes, і Lawrence White приходять до висновку у своїй робочій статті інституту Като в 2010 році ( 2010 Cato Working Paper), що сучасні дослідження показують, що ФРС не виконала своєї первинної мети.

Selgin, Lastrapes, і White узагальнюють свої відкриття властивостей ФРС наступними словами:

Грунтуючись на широкому діапазоні сучасних емпіричних досліджень, ми знаходимо наступне: (1) Уся історія ФРС (з 1914 року по теперішній час) характеризується швидше більшими симптомами монетарної і макроекономічної нестабільності, ніж десятиліття, що передували створенню ФРС. (2) В той час, як ФРС поза сумнівом поліпшила свої показники після Другої Світової війни, навіть її післявоєнні показники точно не перевершили показників її поза сумнівом невдалого попередника Національної Банківської Системи до Першої Світової війни. (3) Деякі пропоновані альтернативні рішення (зміни) могли б позитивно працювати краще, ніж ФРС робить це нині. Ми приходимо до висновку, що необхідність систематичного дослідження альтернатив монетарній системі, що встановилася, є надзвичайно актуальною сьогодні, як і століття тому.^[15]

Я згоден з їх висновками. Економічна теорія і історичні факти демонструють, що Центральний банк не дає ніякої вигоди суспільству в найзагальнішому сенсі. ФРС має бути скасована і заснована ринкова монетарна система товарних грошей і грошових сертифікатів.

Монетарна реформа

Метою монетарної реформи є зробити виробництво грошей таким, що підкоряється тесту на вигоди-втрати соціально вигідного виробництва. Виробництво грошей повинне стати складником ринкової економіки. Може бути декілька життєздатних шляхів переходу до системи ринкового виробництва грошей, але будь-який такий шлях повинен брати в розрахунок знамениту демонстрацію Карла Менгера, що об'єкт може тільки тоді піднятися, як гроші, у відповідності до того, що люди дійсно використовують, як товар, який має найширший торг. ^[16] Після такого переходу монетарна система, інтегрована в ринкову економіку, може почати працювати.^[17]

Банкноти Федеральної Резервної Системи є грошима в американській економіці. Таким чином, найбільш прямий шлях встановити ринкову монетарну систему - це встановити, що банкнота Резервної Системи має право пред'явлення в обмін на товарні гроші. Найширше визнаними товарними грошима сьогодні є золоті монети. Тоді найпершим кроком в монетарній реформі є повернути банкнотам Федеральної Системи право на 100 відсотків резервування в золотих монетах.

Іншим кроком на цьому шляху до ринкової монетарної системи є встановлення 100 відсотків резервування грошима випущених банками фідуціарних засобів. Потроєння ФРС її балансу у відповідь на кризу 2008 року робить цю частину переходу легшою. Зараз банки тримають більше, ніж 100 відсотків резервів проти своїх депозитів. На початку квітня (2012 року) банки тримали всього 1587 мільярдів доларів у своїх резервах проти всього 1204 мільярдів доларів на депозитних рахунках. 50 мільярдів їх загальних резервів складалися з готівки, що зберігається, а 1537 мільярдів на балансі резервів на рахунках ФРС. Отже, банкам потрібно буде поповнити свої готівкові резерви до 100 відсотків своїх депозитних рахунків в сумі 1204 мільярди доларів за рахунок переводу своїх рахунків у ФРС в готівку.

ФРС може організувати цю необхідну готівку, продавши частину із понад 2 трильйонів доларів активів, які вона створила на своєму балансі під час кризи або надрукувавши ще банкнотів Федеральної Системи або деякою комбінацією цих двох способів. Як би то не було, щоб загальна вартість банкнотів Федеральної Системи відповідала моменту, коли депозитні рахунки на 100 відсотків резервовані готівкою, пред'явлена цінність усіх банкнотів Федеральної Системи може бути встановлена розрахунком відношення банкнотів Федеральної Системи до золотих запасів ФРС. Якщо для завершення такого переходу не треба робити ніяких змін запасах банкнотів Федеральної Системи тоді розрахунок міг бути виконаний таким чином. ФРС показує на своєму балансі від 18 квітня 2012 року 11.041 мільярда доларів в золотих резервах. Оцінені по курсу 42.22 долара за унцію ці резерви складають 261.5 мільйона унцій золота. На тому ж балансі ФРС показує 1100160 мільйонів доларів в обігу. Таким чином, обмінне співвідношення складе 4207 доларів за унцію золота. Проте, дійсний розрахунок може бути зроблений після того, як аудит ФРС і процес встановлення 100 відсоткового резервування готівкою, описаний вище, будуть завершені.^[18]

Як тільки цей процес буде завершений, держава повинна дозволити приватне виробництво товарних грошей і грошових сертифікатів відповідно до загальних законів торгівлі. Золотовидобувні і такі, що займаються карбуванням золотих монет, компанії робитимуть товарні гроші, які люди зроблять вигідними своїм попитом. Для того, щоб заробити прибуток підприємці робитимуть монети з металу такої ваги і дизайну, які люди вважатимуть крщимии. Вони (підприємці) будуть прагутие понизити свої витрати, інвестувати і впроваджувати інновації, коли людський попит зробить це вигідним. Вчені занесли в хроніки багато історичних епізодів приватного виробництва монет. Нещодавно George Selgin у своїй книзі Хороші гроші (Good Money) розповів про виробництво приватного карбування монет в Англії у кінці 18-го і початку 19-го віків. Як він показує, приватне карбування монет процвітало, поки Британський уряд не оголосив його поза законом в 1821 році.^[19]

Банки також повинні підпадати під загальні закони торгівлі, включаючи зберігання грошей, підтримуючи 100 відсотковий резерв грошей проти своїх грошових замінників. Банки зароблятимуть прибуток, роблячи кількість і типи грошових замінників, які задовольнятимуть людським запитам. Для того, щоб заробити прибуток, вони будуть прагнути понизити свої витрати, інвестувати і впроваджувати інновації, коли людський попит зробить це вигідним. Робота банківської системи із 100 відсотковим резервуванням описана в книзі Jesús Huerta de Soto Money, Banking, and Economic Cycles. Як він документально підтверджує, банки-зберігачі грошей процвітали в Амстердамі упродовж більше 100 років в 17-му і 18-му століттях.^[20]

Висновки

Ніхто сьогодні не може описати конфігурацію товарних грошей і грошових сертифікатів, які підприємці можуть реалізувати, якщо буде дозволено працювати приватним підприємствам в їх виробництві так само, як ніхто не міг передбачити в 1900 році розвиток автомобільної промисловості в 21-м столітті або передбачити в 1950 році промисловість споживчої електроніки 21-го століття. Те, що ми знаємо - це що їх виробництво регулюватиметься прибутками і втратами і тому призводитиме до задоволення людських переваг. Монетарна інфляція і розширення кредиту нашої еластичної валютної системи будуть виключені і разом з ними будуть виключені буми і спади, які мучили нашу історію.

effrey Herbener викладає Экономікс в Grove City College.

opyright © 2012 by the Ludwig von Mises Institute. Передрук в цілому або частинами дозволено при вказівці повного посилання на оригінал.

Примітки та посилання.

^[1] This is an implication of Mises's famous argument that central planners cannot economize the use of resources in society. See Ludwig von Mises, Economic Calculation in the Socialist Commonwealth (Auburn, Ala.: Mises Institute, 1990 [1920]) and Mises, Human Action, scholar's edition (Auburn, Ala.: Mises Institute, 1998 [1949]), pp. 685–711.An original article is here

^[2] Mises wrote that making money production conform to profitability and not politics, "is not a defect of the gold standard; it is its main excellence," Human Action, p. 471.An original article is here

^[3] On bank production of money certificates and credit intermediation, see Jesús Huerta de Soto, Money, Bank Credit, and Economic Cycles, trans. Melinda Stroup (Auburn, Ala.: Mises Institute, 2006 [1998]), pp. 1–36.An original article is here

^[4] On elastic currency, see Murray Rothbard, The Case against the Fed (Auburn, Ala.: Mises Institute, 1994).An original article is here

^[5] Bureau of Engraving and Printing. (moneyfactory.gov/uscurrency/annualproductionfigures.html). April 27, 2012.An original article is here

^[6] On fiduciary issue and credit creation, see Murray Rothbard, The Mystery of Banking (Auburn, Ala.: Mises Institute, 2008 [1983]).An original article is here

^[7] F.A. Hayek, Denationalization of Money, 2nd edition (London: Institute of Economic Affairs, 1978 [1974]), p. 7.An original article is here

^[8] The annualize rate of increase in the purchasing power of the dollar from 1815–1850 was 2.24 percent and from 1865–1900 was 1.75 percent.An original article is here

^[9] Murray Rothbard, A History of Money and Banking in the United States (Auburn, Ala.: Mises Institute, 2002), pp. 42–179.An original article is here

^[10] Andrew Atkinson and Patrick Kehoe, "Deflation and Depression: Is There an Empirical Link," American Economic Review Papers and Proceedings 94 (May 2004): 99–103. They define deflation "as a negative average inflation rate" and depression "as a negative average real output growth rate." Ibid., p. 99.An original article is here

^[11] Ibid., p. 102.An original article is here

^[12] Ibid., p. 101.An original article is here

^[13] Ibid., p. 102.An original article is here

^[14] On the boom-bust cycle, see Mises, Human Action, pp. 535–583;de Soto, Money, Bank Credit, and Economic Cycles, pp. 265–395; F.A. Hayek, Prices and Production and Other Works (Auburn, Ala.: Mises Institute, 2008 [1931]); and Murray Rothbard, America's Great Depression (Auburn, Ala.: Mises Institute, 2000 [1963]).An original article is here

^[15] George Selgin, William Lastrapes, Lawrence White, "Has the Fed Been a Failure?," Cato Working Paper Dec. 2010, p. 1.An original article is here

^[16] Carl Menger, "On the Origin of Money," Economic Journal 2 (1892): 239–55; Peter G. Klein and George A. Selgin, "Menger's Theory of Money: Some Experimental Evidence," in John Smithin, ed., What Is Money? (London: Routledge, 2000), pp. 217–34.An original article is here

^[17] On such monetary reform, see Rothbard, Mystery of Banking, pp. 247–268; Salerno, Money, Sound and Unsound, pp. 333–363; and de Soto, Money, Bank Credit, and Economic Cycles, pp. 736–745.An original article is here

^[18] Data from Federal Reserve Statistic Releases: H.3 Aggregate Reserves of Depository Institutions; H.6 Money Stock Measures; and H.4.1 Factors Affecting Reserve Balances. April 19, 2012.An original article is here

^[19] George Selgin, Good Money: Birmingham Button Makers, the Royal Mint, and the Beginnings of Modern Coinage, 1775–1821 (Ann Arbor: University of Michigan Press, 2008).An original article is here

^[20] De Soto, Money, Bank Credit, and Economic Cycles, pp. 37–114. An original article is here

Экономика - это ...просто. ( by Sterling T. Terrell)

Wednesday, July 14, 2010 by Sterling T. Terrell

I stumbled across an interesting article a few days ago. Written by Kartik Athreya, of the Federal Reserve Bank of Richmond, the article is titled "Economics is Hard. Don't Let Bloggers Tell You Otherwise."

The abstract of the paper declares,

In this essay, I argue that neither non-economist bloggers, nor economists who portray economics — especially macroeconomic policy — as a simple enterprise with clear conclusions, are likely to contibute [sic] any insight to discussion of economics and, as a result, should be ignored by an open-minded lay public.

To start, I might propose that the open-minded public ignore economists and organizations that are unable to run a spell-checker over the word "contribute."

But that takes me away from the issue.

If by "hard" Athreya means that economic concepts, and results, are sometimes counterintuitive, then I can agree. Examples include the following:

• Giving the poor cash payments will result in fewer poor people — False.
• Or, setting limits on rent prices will make housing, overall, more affordable — Also false.

But that is not what Athreya means. He means that economics is so scientific and complex that the untrained economist (or a trained economist who simplifies the explanation or policy result) has nothing meaningful to contribute.

He continues in discussing the public commentary, or lack thereof, that took place after the Tsunami in East Asia and the earthquake in Haiti:

Everyone understands that seismology is probably hard enough that one probably has little useful to say without first getting a PhD in it. The key is that macroeconomics, which involves aggregating the actions of millions to generate outcomes, where the constituents pieces are human beings, is probably every bit as hard. This is a message that would-be commentators just have to learn to accept. For my part, seventeen years after my first PhD coursework, I still feel ill at ease with my grasp of many issues, and I am fairly confident that this is not just a question of limited intellect.

The truth is that economics is so hard for Kartik Athreya because he is trying to do the impossible. He still feels ill at ease in his profession, after seventeen years, because he is trying to explain the economic aggregates of entire states and nations with the tools he learned in Calculus III, Econometrics II, and Linear Algebra I.

This all reminds me of the scathing critique that Nassim Nicholas Taleb leveled in his book The Black Swan about the infiltration and paralyzing reality that rationality became to the world of mainstream economics:

It involves complicated mathematics and thus raises a barrier to entry by non-mathematically trained scholars. I would not be the first to say that this optimization set back social science by reducing it from the intellectual and reflective discipline that it was becoming to an attempt at an "exact science." By "exact science," I mean a second-rate engineering problem for those who want to pretend that they are in the physics department — so-called physics envy. In other words, an intellectual fraud. (p. 184)

For a short explanation on the limits of macroeconomics, I recommend reading "The Limits of Macroeconomics" by Roger Garrison.

For a slightly longer one, I recommend a quick reread of Human Action by Mises himself.

Additionally, I will say that recent macroeconomic developments have been easy to understand. People bought homes they couldn't afford with the blessing of government officials. This was encouraged by the likes of Fannie Mae and Freddie Mac, and a Federal Reserve in love with a cheap-credit policy. Now, it is all being made worse by increasing regulations, higher taxes, fiscal interventions, and unneeded bailouts.

Meanwhile, I will continue to repeat that all people will be made better off in the long run by lowering taxes, easing regulations, stopping fiscal-policy interventions, and not giving the state the power to print fiat money.

Sterling T. Terrell is an economist and writer living outside of San Antonio, TX.

Законодательная реорганизация Национального банка Украины

Как разработать нужный закон о Центральном (Национальном) банке Украины
Поліна Власенко, Ph.D. in Economics, працює: Американський Інститут Економічних Досліджень (www.aier.org)

Предложение в САМОМ общем виде

1. Стабильность цен является ОЧЕНЬ важным фактором
1. инфляция значительно затрудняет планирование будущего, из-за чего сильно страдают инвестиции и экономический рост.
2. Инфляция это налог на продуктивное использование ресурсов и он платится каждым, у кого есть деньги. Это часто приводит к тому, что люди стараются не держать сбережения в (национальных) деньгах (практически люди переводят свои деньги в иностранную валюту, когда такой обмен возможен), ограничивая тем самым сферу влияния экономической политики на экономику (страны).
3. Высокая инфляция приводит к большим издержкам в эффективности – она побуждает людей тратить свое время на придумывание того, как лучше распорядиться деньгами и защититься от инфляции, вместо того, чтобы решать другие производительные цели.
2. Метод сохранения стабильности цен хорошо известен в экономической теории и практике.
1. Уровень цен это в сущности есть обменный курс между деньгами и товарами. Он определяется исключительно относительными количествами денег и товаров.
2. Если количество денег в экономике поддерживается в правильной постоянной пропорции к произведенным товарам, инфляция не случится (или будет очень низкой).
3. Если метод сохранения стабильности цен хорошо известен, то почему ее так трудно добиться?
1. Стимулы (намерения) Центрального (Национального) банка
1. Центральный банк может преследовать (ставить перед собой) ТОЛЬКО ОДНУ из следующих целей: (1) (поддерживать) конкретно определенный уровень инфляции; (2) (поддерживать) конкретно определенный количественный объем денег (объем денежной массы); (3) (поддерживать) определенный обменный курс (национальных денег). Эти три фактора взаимосвязаны. Если вы ставите своей задачей достижение одной из этих целей, то остальным параметрам надо разрешить настроиться (отрегулироваться) соответственно автоматически. Конкретно для Украины: если целью проводимой политики является поддержание определенного обменного курса (национальных денег), то стабильность цен не может быть гарантирована.
2. Управляя предложением (национальных) денег Центральные банки могут добиться других целей (таких, как более низкий уровень безработицы или определенный уровень обменного курса) за счет стабильности цен (принеся в жертву стабильность цен). Эти другие цели заметны в короткой перспективе (и таким образом политически желательны), в то время как инфляция проявляется в долговременной перспективе (нечто менее беспокоящее в политике).
2. Инфляционные ожидания играют (существенную) роль и их часто трудно изменить. Таким образом, переход от состояния экономики с высокой инфляцией к состоянию с низкой инфляцией часто влечет за собой период неприятной (непопулярной) экономической политики (может привести к спаду); так что многие политики не хотят делать это.
3. Определенные сильные группы с общим интересом могут получать выгоды от инфляции (это могут быть банки или некоторые крупные предприятия, такие как крупные экспортеры и т.д.) Они имеют силу влиять на политику правительства и они предпочитают инфляционную политику. Преимущества такой инфляционной политики достаются этим группам специальных интересов, в то время как издержки такой политики падают на плечи каждого в этой стране.
4. Главной целью этого закона (законодательной инициативы) должно быть создание соответствующих стимулов для Центрального банка.
   Как видно из пункта 3 выше, Центральному банку трудно “делать правильные вещи” потому что:
1. У него противоречащие друг другу цели;
2. Он подвержен политическому давлению либо других ветвей власти, либо групп со специфическими интересами.

Разработанный должным образом закон может решить обе эти проблемы. Закон должен:

1. Четко установить ТОЛЬКО ОДНУ цель — стабильность цен — как цель, к достижению которой должен стремиться Центральный банк.
2. Создать механизм ответственности Центрального банка за достижения этой цели; это поможет Центральному банку не поддаваться на лоббирующие усилия и другие “просьбы” изменить свою политику. 
   Примером такого механизма является: Центральный банк должен публично объявить своей задачей конкретный параметр инфляции, который он должен поддерживать и если этот параметр не будет поддерживаться, то управляющий(ие) Центрального банка понесут за это определенную персональную ответственность.
3. Обеспечить Центральному банку операционную независимость, так чтобы Центральный банк мог немедленно принять решения, необходимые для достижения стабильности цен (без необходимости одобрения этих решений парламентом или кем-либо еще).
5. Что произойдет, если этот закон будет принят в Украине?
1. Сначала трудный период приспособления. Из-за:
1. Инфляционных ожиданий; для изменения их экономика вынуждена будет претерпеть спад для того чтобы инфляция понизилась.
2. Нужно добиться доверия к новому закону; из-за того, что новый закон говорит, что управляющий Центрального банка ответственен за достижение объявленной цели, это еще не означает, что на практике этот закон будет исполняться таким образом, как в нем написано. На практике это может оказаться трудной задачей.

Но положительные эфекты проявятся в более долгосрочной перспективе (через несколько лет):

2. Самоотбор соответствующих (подходящих) людей на должности в Центральном банке.
   
   Больше не будет возможности получить влияние или личную выгоду от своей должности, так что на эти должности будут претендовать люди другого типа.
3. Низкая инфляция даст высокие продуктивные выгоды. Это будет включать в себя: бОльшие инвестиции, как внутренние так и внешние; низкие банковские проценты, которые будут выгодны как бизнесу, так и потребителям; со временем бОльшая доля экономики будет деноминирована в гривне (а не в иностранной валюте), делая более легкой проведение эффективной экономической политики; люди повсеместно будут отходить от придумывания способов лоббирования правительства в желаемом направлении к другому подходу: поиску путей производительного использования своего капитала.
4. Продуктивные выгоды обычно настолько велики, что после нескольких лет ценовой стабильности, большинство избирателей в стране будет сильными сторонниками такой политики, даже те из них, которые ранее настаивали на том, что другие цели, такие, как низкая безработица или стабильный обменный курс должны быть более приоритетны, чем ценовая стабильность.

‎"За лаштунками фінансової кризи - як це насправді відбувається..." Три частини

Сучасна фінансова система ‑ це фарс

Sprott Asset Management, Royal Bank Plaza, South Tower, 200 Bay Street, Suite 2700, P.O Box 27, Toronto, Ontario, M5J 2J1

T: 416 943 6707, F: 416 362 4928

Toll Free: 888 362 7172

www.sprott.com

Зміст

• Частина перша [1]

• Частина друга [2]

• Частина третя [3]

• Посилання

Частина перша[1]

Eric Sprott & Sasha Solunac - Markets At A Glance, October, 2007

Уявімо собі такий експеримент. Припустимо, що центральний банк у Вашій країні пообіцяв зробити всіх багатими, надрукувавши по 1 млн гривень на кожного чоловіка, жінку і дитину. Ви б вийшли з цього приводу на святкову демонстрацію? Швидше за все ні, оскільки ви усвідомлюєте, що це (друкування для кожного по 1 млн гривень) фарс. Бо якби це було правдою, то створення багатства було б можливе за рахунок простого вмикання пресу для друкування “фальшивих” грошей. Але, на жаль, протягом багатовікового досвіду, люди зрозуміли, що такі, здавалося б щедрі грошові методи, не тільки не створюють багатства, вони руйнують його. Варто тільки подивитися на Веймарську Німеччину (в минулому), Зімбабве Мугабе (у наші часи), і на десятки інших прикладів протягом всієї історії і Ви пересвідчитися у руйнівній силі щедрості центральних банків.

Тим не менше, навіть хоч самоочевидною істиною є те, що центральні банки не можуть створити реальні багатства, останнім часом, здається, з'явилася знову віднайдена віра в спроможності центральних банків, зокрема, в західному світі. За останні 10 років або близько того, центральні банки здавалися всемогутніми, легко долаючи будь які кризи, що трапилися на їхньому шляху, роблячи те, що вони роблять найкраще: кидаючі гроші на цю проблему. Центральні банки оточуються аурою всемогутності, особливо тими на Уолл стріті які більше всього мають вигоди від легких грошей, оскільки вони є першими в черзі біля друкарських верстатів “фальшивих” грошей. Навіть остання (2007 року) іпотечна криза, така руйнівна, здавалося була вирішена центральними банками, або, точніше, сміття було заховане під килимок (поки що). Центральні банки це чудові вирішувачі проблем! В умовах нечуваної з часів Великої депресії кількості бажаючих зняти свої банківські вклади, Банк Англії пообіцяв гарантувати всі банківські депозити, а не тільки для Northern Rock, а й для всіх депозитів в країні і в будь якій кількості! Коли іпотечна криза погрожувала втопити німецький IKB банк, він був врятований своїм державним партнером, щедрою ліквідністю, наданою одночасно Європейським центральним банком, який закачав пів-трильйона євро у свою фінансову систему на протязі двох тижнів. Інтернет банк США Netbank, з депозитами лише 2,3 мільярдів доларів, повільно і болісно вмирав, незважаючи на всі зусилля, які були зроблені для його порятунку. Зрештою всі його депозити були передані під управління ING (Internationale Nederlanden Groep). Багато хто вважає, що завдяки центральним банкам, паніка на фінансових ринках вгамувалась. Дійсно, оскільки вартість акцій на біржевих ринках з тих пір піднялась до рекордних рівнів, іпотечна криза вочевидь здавалась несуттєвою вибоїною на дорозі до багатства.

Але чи дійсно багатство може були створено або, точніше, чи можна уникнути втрати багатства за рахунок дій центрального банку? Ми вважаємо, що ні. Все це фарс. Як ми вже згадували в нашому серпневому числі Markets At A Glance у статті “Моральний ризик втручання Центрального банку”, недавня поведінка центрального банку викликала безліч моральних ризиків в і без того складну глобальну фінансову систему. Ми визначили моральні ризики, як середовище, в якому “існують такі стимули, що дії осіб, що спонукаються їх власними найкращими інтересами, врешті решт шкодять самій системі в цілому”. Це протилежність знаменитої аналогії Адама Сміта про доброчесні результати “невидимої руки”. Мервін Кінг, керуючий Банку Англії, сказав про це найкраще, коли він висловлював думку на тлі закликів врятувати депозити вкладників Північного банку (Northern Bank): “Надання такої підтримки ліквідності підриває ефективне ціноутворення ризиків..., що заохочує до надмірних ризиків і сіє насіння майбутньої фінансової кризи”. Як це не дивно, сам керуючий не прислухався до своєї ж власної поради і незабаром після цього Банк Англії зробив все навпаки та гарантував всі банківські депозити в цілій країні! Таким чином сіючи насіння, за власними словами Кінга, для майбутньої фінансової кризи.

Центральні банки, незалежно від того, що вони говорять, мають досить передбачувану функцію реагування - настільки передбачувану, що ви можете “банкувати” на цьому... пробачте за каламбур. Своїми діями вони декларували в недвозначних виразах (свій основоположний принцип): Якщо ти банк, ти ніколи не програєш! Геть моральні ризики! Ця заповідь була сказана, і центральні банки зрештою стали нібито всемогутніми... щонайменше, в світі фінансів. Але виникає питання: чому центральні банки так ревно стоять на тому, щоб не допустити невдачі будь якого банку, незалежно від того, наскільки він малий? Ми вважаємо, що причина є наступною. Якщо один банк впаде, то вони всі впадуть. Завдяки кредитній бульбашці, глобальна фінансова система стала, без перебільшення, картковим будиночком.

Такий стан справ є притаманним глобальній фінансовій системі, яка знаходиться в останній стадії агонії безпрецедентної кредитної бульбашки, яка являє собою 10 трильйонів доларів фінансових інструментів, створених на ринках облігацій починаючи з 2000 року. Так воно є, якщо ви вірите цій цифрі. Як з'ясувалось, велика частина цих інструментів мають сумнівну цінність, але в багатьох випадках вони залишаються на обліку з розрахунку 100 центів на долар. Хоча весь світ був залучений у глобальну кредитну бульбашку в цьому десятилітті, саме США стали, безсумнівно, найбільшим боржником у світі в той час, і, отже, більша частина цього зростання на кредитних ринках виникла в американській фінансовій системі. Як виявилося, згідно з недавньою статтею у Wall Street Journal: “Велика частина американських фінансових ринків стали кімнатами дзеркал.”[4] Кількість цінних паперів, які оцінюються на основі позначень ринку мають статус “менше половини”. Переважна більшість оцінюється на основі позначень на матриці (до аналогічних активів або згідно дилерських оцінок) або на основі позначень на модель (скорше по чуттям), можливо, доречніше назвати “позначені як міфічні”. Кількість маніпулювань, яким дозволено проходити на банківських балансах є фарсовою до крайності. Ми вважаємо, що якщо б банкам було дозволено збанкрутіти, і їхні активи були б ліквідовані, то справжні масштаби обману були б викриті.

Ще одна причина, згідно якої банки не можуть бути відпущені на процедуру банкрутства - це інший картковий будиночок: похідні (деривативи). Ми багато разів писали про експоненційно зростаючі 415 трильйонів доларів похідних (станом на кінець 2006 року, і, за останніми підрахунками, вони зростають на 40% в рік). Хоча вони, нібито, використовуються в якості хеджів, ми не можемо повірити, що десь хтось далі в черзі не приймає значний ризик. Найбільш недооціненим ризиком щодо похідних, на наш погляд, є ризик контрагента. Якщо банк має x в активах, швидше за все, він має 10x або більше похідних (номінальної вартості). Якщо хоча б одному банку буде дозволено збанкрутувати, це може спровокувати дефолт ланцюжка контрагентів, що спричинить ефект доміно у всій фінансовій системі. Ми згодні з теорією Уоррена Баффета про те, що похідні є фінансовими інструментами масового знищення. Центральні банки не можуть допустити ризику практичної перевірки цієї теорії!

Таким чином, в очах банкірів, і, можливо, на їх нещастя, фарс повинний тривати якомога довше. Ми вже давно стверджували, що величина кредитної бульбашки, яка був створена протягом останніх семи років, постійно потребує все більше і більше кредитів та ліквідності, щоб підтримувати себе, інакше вона вибухне під дією власної ваги. Повністю усвідомлюючи цей факт, центральні банкіри не дозволять скоригувати ці надлишки, бо вони розуміють, що це не може бути зроблено належним чином. Тому вони будуть використовувати всі наявні в їхньому розпорядженні засоби для забезпечення того, щоб бульбашка жила так довго, як це можливо, і вони знають лише один засіб для цього випадку: бездумно кидати гроші на всі проблеми, які спливають на поверхню.

Як тепер має бути очевидно, ахіллесовою п'ятою цієї стратегії є інфляція. Не виміряна інфляція, яка може бути сфальсифікована протягом тривалих періодів часу, а інфляція, яка вимірюється падінням валюти і зростанням цін на золото. Те, що долар падає так стрімко по відношенню до валют, які також друкуються повним ходом, має бути подвійно тривожним для фінансової системи США. Але та сама логіка в рівній мірі стосується всіх центральних банків в світі, а саме, немає безкоштовних обідів і ціна, яку вони платять за порятунок банків і дешеву ліквідність є довіра до національної валюти. По суті вони торгують один ризик на іншій - ризик дефолту проти ризика падіння купівельної спроможності. Хоча порятунок банків може тимчасово відновити довіру до них і пом'якшити ризик дефолту, далі по черзі це руйнує довіру до національної валюти і підсилює ризики, пов'язані з купівельною спроможністю населення. Якщо швидкий підйом ціни на золото з початку кризи є все ж якимось чинником, то дія останнього вже відчувається. Іншим показником інфляції є зростання прибутковості облігацій, як показник інфляційності ринків, за яким незмінно настає здешевлення валюти.

Сумна іронія в тому, що, створивши інфляцію, центральні банки підривають те, для чого вони були започатковані в першу чергу: для підтримки стабільної цінової кон'юнктури. Будучи не в змозі робити це вони створюють умови для морального ризику, заохочують до нераціонального використання ресурсів, і не в останню чергу, сіють насіння для майбутнього фінансової кризи. Хіба це не фарс?

Частина друга[2]

Eric Sprott & Sasha Solunac - Markets At A Glance, September, 2008

У минулому році в цей час ми написали статтю під назвою “Сучасна фінансова система ‑ це фарс”[1]. С тих пір пройшов рік, і як свідчать останні події, не тільки фінансова система все ще являє собою фарс, але вона стала експоненційно більшим фарсом. Коли система рятування банків Казначейством/Федеральною резервною системою у фінансовому секторі стала скоріше правилом, ніж винятком, теми, про які ми написали (і, по суті, про які ми писали на протязі років) отримують значимість. А саме, не дозволяючи вільному ринку самому вирішити, якою має бути частка позикових коштів, створюється середовище, сприятливе моральним ризикам, таке, що підбурює до нераціонального використання ресурсів, а також таке, що сіє насіння для майбутнього фінансової кризи. Все це невід'ємна частина фарсу, яким є фінансова система, і все це почалося шість років тому (у 2002 році), коли Федеральна резервна система схвалила безпрецедентну грошову дурницю, яка призводить до того, що можна описати тільки як найграндіознішу і найбільш поширену світову фінансову бульбашку в історії. Неминучим результатом, який стає все більш очевидним, є те, що наведення ладу з наслідками цієї бульбашки, коли вже все буде сказано і зроблено, буде коштувати надзвичайно дорого, і буде дійсно найбільшим нищенням багатства в історії людства. Як ми вже давно попереджали, коли лусне бульбашка, то будуть катастрофічні наслідки, як вже болісно очевидно сьогодні. Самим показовим фактом, що це справжня фінансова різанина, є те, що основні установи Wall Street, багато з яких існують вже понад століття (навіть переживши Велику депресію), в даний час мруть, як мухи, один за одним, майже кожного дня.

Для того, щоб оновити спогади наших читачів, ось коротке резюме того, що ми писали тоді. Для нас було очевидно, що ця бульбашка призвела до розповсюдження активів вельми сумнівної цінності, переважна більшість з яких була оцінена на основі “позначення на модель”, що набагато перевершувало справжню вартість реалізації цих токсичних активів. Такі методи обліку можна було б більш точно назвати як “позначені як міфічні”. Це була фінансова гра, доведена до крайності, що призводить до середовища, де балансовий звіт всієї фінансової системи брехливий, з набагато менший капіталом, і, отже, з набагато більшим левереджем (недофінансуванням), ніж повідомлялось. Ми також стверджували, що поширення похідних (умовна вартість яких, за останніми підрахунками на кінець 2007 року склала майже 600 трильйонів доларів у відповідності до BIS - хоча є такі, хто вважають, що ця цифра в даний час перевищує квадрильйон доларів!), як засобу для “хеджування” вартості активів була брехнею. Ми вважаємо, що в багатьох випадках обидві сторони похідних торгують записаними в баланс прибутками, тому що саме суть їх моделей примушує їх так вчиняти - що саме по собі є очевидною брехнею. Але найбільшою брехнею про похідні було хибне ствердження, що це якимось чином захищає кожного (всіх) від ризиків. Фінансові інженери марно сподівались на ці інструменти, стверджуючи, що настала нова фінансова епоха нескінченної стабільності. Ми вважаємо, і завжди говорили, що поширення похідних фінансових інструментів, зовсім не призведе до зниження ризиків, а тільки збільшить внутрішню вразливість фінансової системи, підвищить її чутливість до ризиків контрагента, які давно вже ігнорувались. На даний момент ми вважаємо, що ми були праві. Очевидно, що похідні не змогли допомогти уникнути монументальної кризи у фінансовій системі сьогодні - зовсім навпаки. Вони збільшили ймовірність того, що якщо одна фінансова установа впаде, то всі впадуть, як картковий будиночок, чим ця система і є насправді. Як ми писали в минулому році: “Ми вважаємо, що якщо б банкам було дозволено збанкрутіти, і їхні активи були б ліквідовані, то справжні масштаби обману були б викриті.”[1, p.2]

Як і було передбачено, прийшов день, коли брехня проявилась. Це призвело до безпрецедентного втручання з боку казначейства і Федеральної резервної системи, які виступили в ролі покупця останньої інстанції для практично будь яких паперових активів з метою “врятування” фінансової системи. Щоб ринкові механізми коригування не виявитися занадто обтяжливим та нестерпними для економіки, урядова система в даний час переймає на себе регулювання функціюванням вільного ринку в загрозливих масштабах. На жаль, це лише показує іншу половину брехні, а саме помилкове уявлення про те, що центральні банки можуть “вирішити” фінансові кризи тим же засобом “рішення”, який викликав кризу в першій фазі: викинувши масу грошей на цю проблему. На жаль, попри те, у що Уолл стріт хоче змусити нас повірити, дорога до багатства не лежить через такого роду дії центрального банку. Як показують століття досвіду, безглузде друкування грошей не є способом створення багатства. Якби це було так, то Зімбабве була б найбагатшою країною у світі, а не однією з найбідніших. Як наслідок, можна також стверджувати, шлях до багатства ні в якому разі не прокладається за рахунок зростаючих державних витрат, особливо в контексті очікуваних грошових вливань у фінансовий сектор в великих масштабах, оскільки це в кінцевому рахунку призведе до того ж самого: безглуздого друкуванням грошей, приниження валюти (відносно золота, а не інших валют, центральні банки яких проводять таку саму ж руйнівну стратегію), а в більш довгостроковій перспективі, загальної нестабільності фінансової системи. Як ця загальна нестабільність проявиться в довгостроковій перспективі поки невідомо. Досить сказати, що якщо американські державні облігації (майже єдиний фінансовий актив, який не постраждав останнім часом) також впадуть, бо були сприйняті на ринку як токсичні, то ударні хвилі, які впадуть на фінансову систему, будуть величезними.

Саме тому ми дуже скептичні щодо ствердження, що глобальна рецесія буде дефляційною. За інших рівних умов це могло бути правдою, але коли задіяні масові фінансові вливання ніякої дефляційної тенденції не буде. Ми вважали і продовжуємо вважати, що до тих пір, як центральні банки продовжують робити те, що вони роблять найкраще, а саме - друкувати гроші, то логічним економічний результатом буде стагфляція. Історія показує, що вихід готівки в обіг паперовими грошима завжди призводить до інфляції. Це значить, що гвинтокрили, з яких розкидають гроші, літають на повну силу. Ми продовжуємо вважати, що кінцевим результатом, принаймні для США, будуть набагато більші високі процентні ставки (і набагато нижчі ціни облігацій) за борги уряду США. А як може бути інакше? Це неминучий результат, коли центральний банк втрачає довіру.

Ми вважаємо, що це довіра була сильно підірвана всім, що Федеральна резервна система зробила за останнє десятиліття, починаючи з епохи Ґрінспена. Він - Ґрінспен - отримав високу оцінку в якості (нібито) відмінного (головного) банкіра центрального банку, який підняв важливість Федеральної резервної системи, як нібито всемогутньої інституції, здатної протистояти будь якій фінансовій кризі, яка може виникнути. Але насправді це був, мабуть, найбільший з усіх фарсів. Центральні банки не можуть створювати багатство. І вони не можуть уникнути втрат. Вони тільки можуть конвертувати одну фінансову проблему в іншу. Федеральна резервна система явно не впоралась зі своїм основним завданням: підтримувати стабільність валюти і стабільність купівельної спроможності. Замість цього вона зосередилась на пампуванні (паперовими грошима) фінансового сектору економіки США до розмірів грандіозної бульбашки, посилаючи її - економіку - в кризу, а коли настав час платити по рахунках, то, за іронією долі, в даний час постало ​​завдання збереження фінансової системи від краху.

У своїх зусиллях виконати це завдання, ФРС досягла успіху тільки в тому, що загнала фінансову систему ще глибше у багнюку. Ціла низка дій Федеральної резервної системи, здійснених в минулому році, як звичайних, так і нетрадиційних, зазнала невдачі. До цього часу ФРС не зробила нічого такого, щоб спрацювало. Не спрацювало зниження відсоткової ставки на 350 базисних пунктів. Не спрацювали операції на відкритому ринку на сотні мільярдів доларів ліквідності. Не спрацювали 200 мільярдів доларів витрачені на збільшення кількості та частоти транзакцій по програмі TAF. Не спрацювали 200 мільярдів доларів витрачені на розширення програми кредитування цінних паперів. Не спрацювали сотні мільярдів витрачених на операції репо (google "repo operations" for explanation). Не спрацювали 290 мільярдів доларів, виділених ФРС іншим центральним банкам через своп-лінії. Не спрацювали 300 мільярдів доларів, виділених в розпорядження Федеральної житлової адміністрації на рефінансування іпотеки, що впала. Не спрацювали 29 мільярдів доларів наданих у борг JP Morgan для порятунку Bear Stearns. Не спрацювали 200 300 мільярдів доларів виділених на порятунок Fannie Mae і Freddie Mac. Не спрацювали 85 мільярдів доларів виділених на порятунок AIG. Ніщо не завадило вибуху фінансової системи. Останні відчайдушні акти ФРС включали в себе надання банками можливості обмінювати свої активи на грошові кошти (готівку) ФРС (величезний фарс), гарантування фондів грошового ринку, перетворення останніх двох вцілілих інвестиційних банків Уолл-Стріт в банківські холдингові компанії, і не в останню чергу, 700 мільярдів доларів пакету на порятунок, який зараз проштовхують у Конгресі, для прямої покупки іпотечних цінних паперів та інших токсичних активів, що знаходяться на балансах банків. Урядово державні структури в особі ФРС і Казначейства явно оголосили себе в якості покупця останньої інстанції. У процесі розвитку ситуації вони стануть іпотечним кредитором і гарантом, інвестиційним банком і страховою компанією. Цілком ймовірно, що наступним кроком буде те, що вони  ФРС і Казначейство  стануть ще й виробляти автомобілі. Де цьому край?

Всі спроби боротьби з кризою, які до цього часу полягали у тупому викиданні грошей, виявились марними, і ми не вважаємо, що останні відчайдушні заходи будуть чимось відрізнятися від попередніх. Чим більше відчай, тим більш несприятливі тенденції проявляються. У кращому випадку це тактика зволікань. У гіршому випадку застосовані заходи роблять кризу врешті решт ще гіршою, ніж вона б була без цих дій. Платою за розгортання програм порятунку і надання дешевої ліквідності буде в кінцевому результаті криза у валюті, вибір буде дуже невеликий: або ризик дефолту або ризик купівельної спроможності. Це не шлях до багатства для економіки. Це шлях до загибелі... і все це почалося тоді, коли колись завидна і процвітаюча фінансова система перетворилася на фарс.

Частина третя[3]

Eric Sprott & David Baker - Markets At A Glance, January, 2012

2011 рік був каруселлю - ще більше рятувальних допомог, більше відстрочок і більше відмов. Всі втомилися від Єврозони. Це не виправити. Там занадто багато боргів. Політики не знають, що відбувається. Нічого структурно не змінилося. Ми все ще на неправильному шляху. Зараз ще більше глобального боргу, ніж було рік тому, і це та ж стара пісня: розширювати і робити вигляд, розширювати і робити вигляд,... ми крутимось на одному місці,... і це вже більше не забава.

Приблизно так, як ми писали ще в жовтні 2007 року[1] і знову у вересні 2008 року[2], ми змушені констатувати очевидне, що фінансова система є фарсом. Це повний циклічний фарс, який кидає виклик всім зусиллям для самовиправлення. У минулому році тривала фарсова традиція з деякими помітними скандалами, відстрочками і втручаннями, які підкреслили, що система продовжує наркотично залежати від державного втручання. За яскравим винятком казначейських облігацій США і долара США (які нами визнаються, як два найменш привабливих класів активів), це не був рік, у якому можна було вибрати вигідні чи безпечні активи. Багато подій протягом року межувало з смішним, і незважаючи на деякі позитивні новини із США, ми побачили небагато, щоб протестувати наш ведмежий погляд. У всякому разі, наш погляд раз у раз підтверджувався.

Хоча пройшло більш ніж за два місяці з тих пір, як вибухнув скандал, федеральні чиновники досі не можуть знайти оцінювані у 1,2 млрд. доларів США втрачені фонди клієнтів.[5] Весь цей епізод був катастрофою для CME, органу саморегулювання, відповідальному за гарантування того, що ф'ючерсні брокери грають за правилами. Зазвичай у випадках банкрутства брокера, передбачається, що CME підтримує рахунки клієнта і підтримує їх ліквідними - тобто, надає їм можливість продовжувати торгівлю поки процедура банкрутства буде вирішена. Але нічого такого не відбулося в цьому випадку. Рахунки клієнтів були заморожені на кілька тижнів. Фонди залишалися втраченими протягом декількох місяців - вічність для клієнтів, які були заскочені на коротких операціях. Великим потрясінням було спостерігати якою невмілою і нездатною CME була в 1) запобіганні шахрайству в першу чергу, і у 2) відновленні клієнтських активів після цього. CME по суті відмовилась від своєї відповідальності, пропонуючи трохи більше, ніж деякі формальні прес-релізи на протязі кризи. Вони також були на диво швидкі у виправдовуванні своєї бездіяльності. Згідно версії CME, це дійсно не їхня вина, оскільки CME була “не в змозі контролювати розміщення клієнтських сегрегованих фондів, які утримувались MF Global, а не CME Clearing”[6] Їх огляд операцій MF Global за тиждень до його банкрутства припускав, що брокерська фірма була в повній відповідності всім правилами, так що це була насправді не проблема СМЕ. Але, звичайно, це була їх проблема. Це те, для чого існує CME - для захисту клієнтів у випадку шахрайства чи банкрутства. Для захисту “цілісності обміну”.

Протягом декількох тижнів, що минули, спливло цікаве павутиння веб угод між MF Global, JP Morgan і Goldman Sachs. Перед своїм банкрутством, MF Global згортала 1,2 мільярда доларів відновлюваної кредитної лінії з JP Morgan. В суді банкрутств, JP Morgan змогла досягти згоди на збереження за собою права на деякі активи MF Global в обмін на оплату 8 мільйонів на витрати по банкрутству. За даними Reuters, “таке право на заставу ставить інтереси JP Morgan поперед інтересів клієнтів MF Global, які ще не отримали приблизно 900 млн. доларів грошей зі своїх рахунків, які залишаються замороженими поки регулятори шукають зниклі кошти.”[7] Reuters також стверджував, що JP Morgan прийняв трансфер на близько 200 мільйонів доларів від MF Global за день до його банкрутства на покриття овердрафту торгового рахунку MF Global, який надійшов від нього (при тому все ще не зрозуміло, чи JP Morgan взагалі мав кошти).[8] MF Global також, здається, продав сотні мільйонів цінних паперів Goldman Sachs за кілька днів до її краху, але не відразу отримував оплату за них від клірингової фірми MF Global, якою виявилась не хто інша, як JP Morgan.

Щоб бути справедливим, 22 листопада, CME зробив пропозицію по заставі 550 млн. доларів як гарантії для SIPC Trustee в разі, якщо вони не відновлять всі відсутні кошти клієнта, але ми цинічно цікавимось, чи не була ця обіцянка зроблена вже після того як вони, нарешті, з'ясували, де ж поділися всі гроші. CME, здається, мав непогану ідею на початку грудня, на основі зауважень, висловлених членомCommodity Futures Trading Commission (CFTC) Джиллом Соммерсом (Jill Sommers).[9] Суть в тому, що інтереси клієнтів і безпеки MF Global здається, були відсунуті вбік, щоб виграти час для більш великих, більш важливих гравців, для покриття їх збитків (осли), а це не той шлях, яким регуляторна система повинна функціювати. Ми не наївні - ми знаємо, уряд завжди буде захищати інтереси великих банків аніж нікчемних роздрібних інвесторів, але чи повинні урядові структури вести себе настільки нахабно? Епізод з MF Global є безсумнівно безсоромним.

Є ще випадок з Додді-Френком. Пам'ятайте Додда-Френка? Це нормативно-правовий акт величезної фінансової реформи, який було підписано в закон президентом Обама ще в 2010 році. Ми, звичайно, не шанувальники громіздкого надмірного регулювання, але по своїй суті, акт Додда-Френка мав забезпечити нові рамки для вирішення задачі врегулювання банкрутства занадто великих банків, так званих “too big to fall”. В тому акті немає нічого поганого. З урахуванням величезних розмірів позабалансових похідні на ринку, ми не бачимо проблеми в тому, щоб, принаймні спробувати підготуватися до можливої наступної масштабної кризи великих банків у США. Але майже два роки по тому, ми вимушені посміятися, як мало заходів з акту Додда-Френка фактично були задіяні. За даними юридичної фірми Davis Polk, лише 21% з 400 регулюючих вимог були задіяні з тих пір, як закон був прийнятий в липні 2010 року. З 200 регулюючих вимог акту Додда-Френка, терміни введення в дію яких вже вийшли, 74,5% з них не були вчасно введені в дію.[10] Адвокатам залишився тільки один день на ознайомлення з усіма документами (цього акту).

Одна сторона історії Додда-Френка, яка нас цікавить   це набір правил на обмеження на позиції CFTC, які набувають чинності 17 січня 2012 року. Нові обмеження на позиції спрямовані на запобігання надмірної спекуляції на товарних ринках, які, як багато хто вважає, в тому числі і ми самі, довели до диких коливань спотових цін на золото та срібло за останні десятиліття. Обмеження позицій є очевидною загрозою для великих спекулянтів ф'ючерсами таких, як великі банки, так що не було несподіванкою, коли дві Уолл стрітовські лобістські групи, Асоціації індустрії цінних паперів і фінансових ринків (SIFMA) та Міжнародної асоціації свопів і деривативів (ISDA) почали судовий процес проти CFTC, вимагаючи, щоб нові правила з торгівлі сировинними товарами бути відкинуті, або, принаймні, відкладені. CFTC проголосувало прохання відкласти реалізацію та офіційно відтермінувало введення нових правил до 4 січня, що є відрадним розвитком на відміну від протилежного випадку цинічної саги.[11] Однак, ще в грудні 2011 року CFTC вже спокійно відмовилась від вимог застосовувати санкції по обмеженням на позиції до всіх учасників CME на термін до 31 травня 2012 року.[12] Так що навіть якщо нові правила набудуть чинності в цьому місяці, банки не повинні будуть повідомляти рівні їхніх позицій до 31 травня в будь якому випадку. Враховуючи, що лобістські групи подали видатний судовий позов проти нових правил, у поєднанні з очевидною тенденцією CFTC про надання тимчасового помилування, ми не очікуємо, що нові правила на обмеження позицій можуть бути задіяні найближчим часом. Як наблизиться літо, то, ймовірно, буде більше затримок і відстрочок, що надасть великим гравцям багато часу, щоб захистити себе. Розширюйтесь та прикидайтеся. Притримуйте та відкладайте. Це пісня, яку ми співаємо знову і знову.

Тепер щодо Європи і Європейського центрального банку (ЄЦБ). Ще в грудні, могутній ЄЦБ вимушений був втрутитися з ще одним масштабним вливанням ліквідності, щоб запобігти повний краху у банківській системі ЄС. 21 грудня, вони залили у 523 окремі банки ЄС програму "Операції довготермінового рефінансування" (LTRO) на загальну суму 489,1 мільярдів євро (626 млрд доларів).[13] Ця програма складається з кредитів, які повинні бути повернені через три роки з розрахунку 1% річних. Ін'єкція ліквідності дозволить банкам ЄС взяти участь в чудово зручній ручній торгівлі, за якою вони можуть взяти позикові кошти під 1% річних і інвестувати їх у різні суверенні боргові зобов'язання, які, швидше за все, повернуть їм 3% або більше. Банки отримають різницю у прибутку, а країни PIIGS ЄС зможуть перевести подих, знаючи, що вони зможуть продати своє нікчемні паперові зобов'язання банкам ЄС на принижених ставках до тих пір, поки будуть гроші LTRO кредиту. І що найцікавіше? Це не пов'язано з яким небудь друкуванням грошей, так що насправді ніякого ризику інфляції, хіба не так?

Взагалі ми просто знаходимося на тому самому місці, якщо все піде за планом цього року, Європейські суверенні уряди будуть фінансувати свої боргові зобов'язання позиковими грошима, запозиченими ним більше ніж 500 європейськими банками, які самі запозичили сотні мільярдів євро у Європейського центрального банку,... який, наскільки ми можемо сказати, запозичив ці євро від різних суверенних держав ЄС (або просто надрукував їх). Ви втямили це? Чи бачите ви цю круговерть? Чи не бачите ви, що бляшанку і надалі коцають по дорозі? І що ви думаєте? Оскільки 489,1 мільярдів євро явно не достатньо, щоб запобігти катастрофі в цьому році (більшість банків ЄС настільки недокапіталізовані, що вони вони просто тримають запозичені LTRO гроші в тому ж ЄЦБ під 0,25% річних), ЄЦБ пообіцяв запустити ще LTRO ін'єкції у наступному лютому![14] Не дивно, що золото було дешевше у грудні 2011 року. Вони повністю вирішили проблему європейської боргової кризи!

Останнє, але не менш важливе, ми повинні згадати тривожний компонент цьогорічного Акту авторизації Національної оборони NDAA, який був тихенько підписаний в якості закону президентом Обамою 31 грудня 2011 року. Цьогорічний оборонний законопроект, офіційно відомий як законопроект 1867 Сената США, включає в себе специфічні положення, які, здається, дають уряду США право затримувати обвинувачених терористів, в тому числі громадян США, на невизначений термін, без суду.[15],[16] Там було багато шуму і плутанина щодо лінгвістичних формулювань, що були використані в розділах законопроекту, пов'язаних з цією темою, і все ще не ясно, як законопроект змінить існуючі закони, пов'язані зі стримуванням тероризму в США, але це не служить хорошою ознакою для долі конституційних свобод в країні. Там, очевидно, немає прямого впливу на ринкове законодавство, але ми звернули увагу на це тільки, щоб нагадати інвесторам, наскільки швидко правила можуть змінитися, коли уряди почувають себе вразливими. “Політичний ризик” тепер треба враховувати не тільки до інвестицій в гірничодобувну промисловість у країнах третього світу. У 2012 році він може стати чинником для всіх нас (у США та інших розвинених країнах).

Дуже важко передбачити, чого чекати на фондовому ринку цього року. Може трапитися все, що завгодно. Урядово державне втручання у фінансову систему ніколи не було більш екстремальним. Ми сподіваємося, що наведені вище приклади проливають певне світло на це. Оскільки ми вступаємо у 2012 рік, є значні фінансові ризики пов'язані з борговими зобов'язаннями накопичених на трьох великих економічних театрах світу: США, Європі і Китаї. Ринок може розігнатися, він може впасти, він може товктися на одному місті, ми просто не знаємо. Багато буде залежати від того, як зреагують центральні банки. Але ми готові притримуватись тієї ж думки, що і в 2011 році. Ми будемо продовжувати орієнтуватись на активи у дорогоцінних металах і злитках. Ми будемо підтримувати великі валові короткий ваги в нашій хедж-фондів. Ми впевнені, що вони будуть захищати нас від цієї фарсової каруселі, що, здається, обертається все швидше і швидше з кожним днем.

Посилання

1. Sprott Asset Management, October 2007 “The Financial System Is A Farce” from: http://www.sprott.com/media/33979/MAAG-The-Financial-System-Is-A-Farce-10-2007.pdf

2. Sprott Asset Management, September 2008 “The Financial System Is A Farce” from:  from: http://www.sprott.com/media/34010/MAAG-the-financial-system-is-a-farce-part2-09-2008.pdf

3. Sprott Asset Management, January 2012 “The Financial System Is A Farce” from: http://www.sprott.com/media/81115/MAAG-01-2012-The-Financial-System-is-a-Farce.pdf

4. “U.S. Investors Face an Age of Murky Pricing”, Wall Street Journal, October 12, 2007. from: http://online.wsj.com/article/SB119214581308956665.html

5. Associated Press (January 11, 2011) “MF Global trustee will meet with customers”. The Wall Street Journal. Retrieved January 11, 2012 from: http://online.wsj.com/article/APcb5dba3691894bb4a61b19357ebe8824.html

6. CME Group (November 6, 2011) “CME Group Statement Regarding MF Global”. CME Group. Retrieved January 5, 2012 from: http://cmegroup.mediaroom.com/index.php?s=43&item=3202&pagetemplate=article

7. LaCapra, Lauren Tara and Goldstein, Matthew (January 3, 2012) “MF Global sold assets to Goldman before collapse: sources”. Reuters. Retrieved January 5, 2012 from: http://www.reuters.com/article/2012/01/04/us-mfglobal-goldman-idUSTRE80301V20120104

8. Patterson, Scott and Lucchetti, Aaron (December 21, 2011) “MG Global Transfer Draws Scrutiny”. The Wall Street Journal. Retrieved January 5, 2012 from: http://online.wsj.com/article/SB10001424052970204058404577110761665602648.html

9. Roeder, David (December 15, 2011) “Regulator: We know where MF Global cash went”. Chicago Sun-Times. Retrieved January 5, 2012 from: http://www.suntimes.com/business/9447562-420/regulator-we-know-where-mf-global-cash-went.html

10. (January 3, 2012) “Dodd-Frank Progress Report”. Davis Polk. Retrieved January 5, 2012 from: http://www.davispolk.com/Dodd-Frank-Rulemaking-Progress-Report/

14. Protess, Ben (January 4, 2012) “New Limits on Commodity Trades Are Approved”. DealBook. Retrieved January 6, 2012 from: http://dealbook.nytimes.com/2012/01/04/regulator-refuses-to-delay-trading-rule/

12. CME Group Market Regulation Department (December 20, 2011) “Temporary Waiver of Annual Update for Position Limit Exemptions”. CME Group. Retrieved January 5, 2012 from: http://www.cmegroup.com/tools-information/lookups/advisories/market-regulation/CMEGroup_RA1107-5.html

13. Jones, Marc (December 21, 2011) “Banks gorge on ECB loans, market cheer short-lived”. Reuters. Retrieved January 11, 2012 from: http://www.reuters.com/article/2011/12/21/us-ecb-3yr-loans-idUSTRE7BK0MC20111221?feedType=RSS&feedName=businessNews&utm_source=feedburner&utm_medium=feed&utm_campaign=Feed%3A+reuters%2FbusinessNews+%28News+%2F+US+%2F+Business+News%29

14. Cottle, David (December 21, 2011) “ECB’s Massive LTRO Gives Risk Assets Wings”. The Wall Street Journal. Retrieved January 5, 2012 from: http://online.wsj.com/article/BT-CO-20111221-703943.html

15. Miles, Donna (January 6, 2012) “Obama signs Defense Spending Bill despite having reservations”. American Forces Press Service. Retrieved January 5, 2012 from: http://www.fortgordonsignal.com/news/2012-01-06/Viewpoint/Obama_signs_Defense_Spending_Bill_despite_having_r.html

16. US Library of Congress (December 1, 2011) “112th Congress, 1st Session, S. 1867”. (See Sections 1031-1032) Retrieved January 11, 2012 from: http://www.gpo.gov/fdsys/pkg/BILLS-112s1867es/pdf/BILLS-112s1867es.pdf