Сучасна фінансова система ‑ це фарс
Sprott Asset Management, Royal Bank Plaza, South Tower, 200 Bay Street, Suite 2700, P.O Box 27, Toronto, Ontario, M5J 2J1
T: 416 943 6707, F: 416 362 4928
Toll Free: 888 362 7172
www.sprott.com
Зміст
Частина перша[1]
Eric Sprott & Sasha Solunac - Markets At A Glance, October, 2007
Уявімо собі такий експеримент. Припустимо, що центральний банк у Вашій країні пообіцяв зробити всіх багатими, надрукувавши по 1 млн гривень на кожного чоловіка, жінку і дитину. Ви б вийшли з цього приводу на святкову демонстрацію? Швидше за все ні, оскільки ви усвідомлюєте, що це (друкування для кожного по 1 млн гривень) фарс. Бо якби це було правдою, то створення багатства було б можливе за рахунок простого вмикання пресу для друкування “фальшивих” грошей. Але, на жаль, протягом багатовікового досвіду, люди зрозуміли, що такі, здавалося б щедрі грошові методи, не тільки не створюють багатства, вони руйнують його. Варто тільки подивитися на Веймарську Німеччину (в минулому), Зімбабве Мугабе (у наші часи), і на десятки інших прикладів протягом всієї історії і Ви пересвідчитися у руйнівній силі щедрості центральних банків.
Тим не менше, навіть хоч самоочевидною істиною є те, що центральні банки не можуть створити реальні багатства, останнім часом, здається, з'явилася знову віднайдена віра в спроможності центральних банків, зокрема, в західному світі. За останні 10 років або близько того, центральні банки здавалися всемогутніми, легко долаючи будь які кризи, що трапилися на їхньому шляху, роблячи те, що вони роблять найкраще: кидаючі гроші на цю проблему. Центральні банки оточуються аурою всемогутності, особливо тими на Уолл стріті які більше всього мають вигоди від легких грошей, оскільки вони є першими в черзі біля друкарських верстатів “фальшивих” грошей. Навіть остання (2007 року) іпотечна криза, така руйнівна, здавалося була вирішена центральними банками, або, точніше, сміття було заховане під килимок (поки що). Центральні банки це чудові вирішувачі проблем! В умовах нечуваної з часів Великої депресії кількості бажаючих зняти свої банківські вклади, Банк Англії пообіцяв гарантувати всі банківські депозити, а не тільки для Northern Rock, а й для всіх депозитів в країні і в будь якій кількості! Коли іпотечна криза погрожувала втопити німецький IKB банк, він був врятований своїм державним партнером, щедрою ліквідністю, наданою одночасно Європейським центральним банком, який закачав пів-трильйона євро у свою фінансову систему на протязі двох тижнів. Інтернет банк США Netbank, з депозитами лише 2,3 мільярдів доларів, повільно і болісно вмирав, незважаючи на всі зусилля, які були зроблені для його порятунку. Зрештою всі його депозити були передані під управління ING (Internationale Nederlanden Groep). Багато хто вважає, що завдяки центральним банкам, паніка на фінансових ринках вгамувалась. Дійсно, оскільки вартість акцій на біржевих ринках з тих пір піднялась до рекордних рівнів, іпотечна криза вочевидь здавалась несуттєвою вибоїною на дорозі до багатства.
Але чи дійсно багатство може були створено або, точніше, чи можна уникнути втрати багатства за рахунок дій центрального банку? Ми вважаємо, що ні. Все це фарс. Як ми вже згадували в нашому серпневому числі Markets At A Glance у статті “Моральний ризик втручання Центрального банку”, недавня поведінка центрального банку викликала безліч моральних ризиків в і без того складну глобальну фінансову систему. Ми визначили моральні ризики, як середовище, в якому “існують такі стимули, що дії осіб, що спонукаються їх власними найкращими інтересами, врешті решт шкодять самій системі в цілому”. Це протилежність знаменитої аналогії Адама Сміта про доброчесні результати “невидимої руки”. Мервін Кінг, керуючий Банку Англії, сказав про це найкраще, коли він висловлював думку на тлі закликів врятувати депозити вкладників Північного банку (Northern Bank): “Надання такої підтримки ліквідності підриває ефективне ціноутворення ризиків..., що заохочує до надмірних ризиків і сіє насіння майбутньої фінансової кризи”. Як це не дивно, сам керуючий не прислухався до своєї ж власної поради і незабаром після цього Банк Англії зробив все навпаки та гарантував всі банківські депозити в цілій країні! Таким чином сіючи насіння, за власними словами Кінга, для майбутньої фінансової кризи.
Центральні банки, незалежно від того, що вони говорять, мають досить передбачувану функцію реагування - настільки передбачувану, що ви можете “банкувати” на цьому... пробачте за каламбур. Своїми діями вони декларували в недвозначних виразах (свій основоположний принцип): Якщо ти банк, ти ніколи не програєш! Геть моральні ризики! Ця заповідь була сказана, і центральні банки зрештою стали нібито всемогутніми... щонайменше, в світі фінансів. Але виникає питання: чому центральні банки так ревно стоять на тому, щоб не допустити невдачі будь якого банку, незалежно від того, наскільки він малий? Ми вважаємо, що причина є наступною. Якщо один банк впаде, то вони всі впадуть. Завдяки кредитній бульбашці, глобальна фінансова система стала, без перебільшення, картковим будиночком.
Такий стан справ є притаманним глобальній фінансовій системі, яка знаходиться в останній стадії агонії безпрецедентної кредитної бульбашки, яка являє собою 10 трильйонів доларів фінансових інструментів, створених на ринках облігацій починаючи з 2000 року. Так воно є, якщо ви вірите цій цифрі. Як з'ясувалось, велика частина цих інструментів мають сумнівну цінність, але в багатьох випадках вони залишаються на обліку з розрахунку 100 центів на долар. Хоча весь світ був залучений у глобальну кредитну бульбашку в цьому десятилітті, саме США стали, безсумнівно, найбільшим боржником у світі в той час, і, отже, більша частина цього зростання на кредитних ринках виникла в американській фінансовій системі. Як виявилося, згідно з недавньою статтею у Wall Street Journal: “Велика частина американських фінансових ринків стали кімнатами дзеркал.”[4] Кількість цінних паперів, які оцінюються на основі позначень ринку мають статус “менше половини”. Переважна більшість оцінюється на основі позначень на матриці (до аналогічних активів або згідно дилерських оцінок) або на основі позначень на модель (скорше по чуттям), можливо, доречніше назвати “позначені як міфічні”. Кількість маніпулювань, яким дозволено проходити на банківських балансах є фарсовою до крайності. Ми вважаємо, що якщо б банкам було дозволено збанкрутіти, і їхні активи були б ліквідовані, то справжні масштаби обману були б викриті.
Ще одна причина, згідно якої банки не можуть бути відпущені на процедуру банкрутства - це інший картковий будиночок: похідні (деривативи). Ми багато разів писали про експоненційно зростаючі 415 трильйонів доларів похідних (станом на кінець 2006 року, і, за останніми підрахунками, вони зростають на 40% в рік). Хоча вони, нібито, використовуються в якості хеджів, ми не можемо повірити, що десь хтось далі в черзі не приймає значний ризик. Найбільш недооціненим ризиком щодо похідних, на наш погляд, є ризик контрагента. Якщо банк має x в активах, швидше за все, він має 10x або більше похідних (номінальної вартості). Якщо хоча б одному банку буде дозволено збанкрутувати, це може спровокувати дефолт ланцюжка контрагентів, що спричинить ефект доміно у всій фінансовій системі. Ми згодні з теорією Уоррена Баффета про те, що похідні є фінансовими інструментами масового знищення. Центральні банки не можуть допустити ризику практичної перевірки цієї теорії!
Таким чином, в очах банкірів, і, можливо, на їх нещастя, фарс повинний тривати якомога довше. Ми вже давно стверджували, що величина кредитної бульбашки, яка був створена протягом останніх семи років, постійно потребує все більше і більше кредитів та ліквідності, щоб підтримувати себе, інакше вона вибухне під дією власної ваги. Повністю усвідомлюючи цей факт, центральні банкіри не дозволять скоригувати ці надлишки, бо вони розуміють, що це не може бути зроблено належним чином. Тому вони будуть використовувати всі наявні в їхньому розпорядженні засоби для забезпечення того, щоб бульбашка жила так довго, як це можливо, і вони знають лише один засіб для цього випадку: бездумно кидати гроші на всі проблеми, які спливають на поверхню.
Як тепер має бути очевидно, ахіллесовою п'ятою цієї стратегії є інфляція. Не виміряна інфляція, яка може бути сфальсифікована протягом тривалих періодів часу, а інфляція, яка вимірюється падінням валюти і зростанням цін на золото. Те, що долар падає так стрімко по відношенню до валют, які також друкуються повним ходом, має бути подвійно тривожним для фінансової системи США. Але та сама логіка в рівній мірі стосується всіх центральних банків в світі, а саме, немає безкоштовних обідів і ціна, яку вони платять за порятунок банків і дешеву ліквідність є довіра до національної валюти. По суті вони торгують один ризик на іншій - ризик дефолту проти ризика падіння купівельної спроможності. Хоча порятунок банків може тимчасово відновити довіру до них і пом'якшити ризик дефолту, далі по черзі це руйнує довіру до національної валюти і підсилює ризики, пов'язані з купівельною спроможністю населення. Якщо швидкий підйом ціни на золото з початку кризи є все ж якимось чинником, то дія останнього вже відчувається. Іншим показником інфляції є зростання прибутковості облігацій, як показник інфляційності ринків, за яким незмінно настає здешевлення валюти.
Сумна іронія в тому, що, створивши інфляцію, центральні банки підривають те, для чого вони були започатковані в першу чергу: для підтримки стабільної цінової кон'юнктури. Будучи не в змозі робити це вони створюють умови для морального ризику, заохочують до нераціонального використання ресурсів, і не в останню чергу, сіють насіння для майбутнього фінансової кризи. Хіба це не фарс?
Частина друга[2]
Eric Sprott & Sasha Solunac - Markets At A Glance, September, 2008
У минулому році в цей час ми написали статтю під назвою “Сучасна фінансова система ‑ це фарс”[1]. С тих пір пройшов рік, і як свідчать останні події, не тільки фінансова система все ще являє собою фарс, але вона стала експоненційно більшим фарсом. Коли система рятування банків Казначейством/Федеральною резервною системою у фінансовому секторі стала скоріше правилом, ніж винятком, теми, про які ми написали (і, по суті, про які ми писали на протязі років) отримують значимість. А саме, не дозволяючи вільному ринку самому вирішити, якою має бути частка позикових коштів, створюється середовище, сприятливе моральним ризикам, таке, що підбурює до нераціонального використання ресурсів, а також таке, що сіє насіння для майбутнього фінансової кризи. Все це невід'ємна частина фарсу, яким є фінансова система, і все це почалося шість років тому (у 2002 році), коли Федеральна резервна система схвалила безпрецедентну грошову дурницю, яка призводить до того, що можна описати тільки як найграндіознішу і найбільш поширену світову фінансову бульбашку в історії. Неминучим результатом, який стає все більш очевидним, є те, що наведення ладу з наслідками цієї бульбашки, коли вже все буде сказано і зроблено, буде коштувати надзвичайно дорого, і буде дійсно найбільшим нищенням багатства в історії людства. Як ми вже давно попереджали, коли лусне бульбашка, то будуть катастрофічні наслідки, як вже болісно очевидно сьогодні. Самим показовим фактом, що це справжня фінансова різанина, є те, що основні установи Wall Street, багато з яких існують вже понад століття (навіть переживши Велику депресію), в даний час мруть, як мухи, один за одним, майже кожного дня.
Для того, щоб оновити спогади наших читачів, ось коротке резюме того, що ми писали тоді. Для нас було очевидно, що ця бульбашка призвела до розповсюдження активів вельми сумнівної цінності, переважна більшість з яких була оцінена на основі “позначення на модель”, що набагато перевершувало справжню вартість реалізації цих токсичних активів. Такі методи обліку можна було б більш точно назвати як “позначені як міфічні”. Це була фінансова гра, доведена до крайності, що призводить до середовища, де балансовий звіт всієї фінансової системи брехливий, з набагато менший капіталом, і, отже, з набагато більшим левереджем (недофінансуванням), ніж повідомлялось. Ми також стверджували, що поширення похідних (умовна вартість яких, за останніми підрахунками на кінець 2007 року склала майже 600 трильйонів доларів у відповідності до BIS - хоча є такі, хто вважають, що ця цифра в даний час перевищує квадрильйон доларів!), як засобу для “хеджування” вартості активів була брехнею. Ми вважаємо, що в багатьох випадках обидві сторони похідних торгують записаними в баланс прибутками, тому що саме суть їх моделей примушує їх так вчиняти - що саме по собі є очевидною брехнею. Але найбільшою брехнею про похідні було хибне ствердження, що це якимось чином захищає кожного (всіх) від ризиків. Фінансові інженери марно сподівались на ці інструменти, стверджуючи, що настала нова фінансова епоха нескінченної стабільності. Ми вважаємо, і завжди говорили, що поширення похідних фінансових інструментів, зовсім не призведе до зниження ризиків, а тільки збільшить внутрішню вразливість фінансової системи, підвищить її чутливість до ризиків контрагента, які давно вже ігнорувались. На даний момент ми вважаємо, що ми були праві. Очевидно, що похідні не змогли допомогти уникнути монументальної кризи у фінансовій системі сьогодні - зовсім навпаки. Вони збільшили ймовірність того, що якщо одна фінансова установа впаде, то всі впадуть, як картковий будиночок, чим ця система і є насправді. Як ми писали в минулому році: “Ми вважаємо, що якщо б банкам було дозволено збанкрутіти, і їхні активи були б ліквідовані, то справжні масштаби обману були б викриті.”[1, p.2]
Як і було передбачено, прийшов день, коли брехня проявилась. Це призвело до безпрецедентного втручання з боку казначейства і Федеральної резервної системи, які виступили в ролі покупця останньої інстанції для практично будь яких паперових активів з метою “врятування” фінансової системи. Щоб ринкові механізми коригування не виявитися занадто обтяжливим та нестерпними для економіки, урядова система в даний час переймає на себе регулювання функціюванням вільного ринку в загрозливих масштабах. На жаль, це лише показує іншу половину брехні, а саме помилкове уявлення про те, що центральні банки можуть “вирішити” фінансові кризи тим же засобом “рішення”, який викликав кризу в першій фазі: викинувши масу грошей на цю проблему. На жаль, попри те, у що Уолл стріт хоче змусити нас повірити, дорога до багатства не лежить через такого роду дії центрального банку. Як показують століття досвіду, безглузде друкування грошей не є способом створення багатства. Якби це було так, то Зімбабве була б найбагатшою країною у світі, а не однією з найбідніших. Як наслідок, можна також стверджувати, шлях до багатства ні в якому разі не прокладається за рахунок зростаючих державних витрат, особливо в контексті очікуваних грошових вливань у фінансовий сектор в великих масштабах, оскільки це в кінцевому рахунку призведе до того ж самого: безглуздого друкуванням грошей, приниження валюти (відносно золота, а не інших валют, центральні банки яких проводять таку саму ж руйнівну стратегію), а в більш довгостроковій перспективі, загальної нестабільності фінансової системи. Як ця загальна нестабільність проявиться в довгостроковій перспективі поки невідомо. Досить сказати, що якщо американські державні облігації (майже єдиний фінансовий актив, який не постраждав останнім часом) також впадуть, бо були сприйняті на ринку як токсичні, то ударні хвилі, які впадуть на фінансову систему, будуть величезними.
Саме тому ми дуже скептичні щодо ствердження, що глобальна рецесія буде дефляційною. За інших рівних умов це могло бути правдою, але коли задіяні масові фінансові вливання ніякої дефляційної тенденції не буде. Ми вважали і продовжуємо вважати, що до тих пір, як центральні банки продовжують робити те, що вони роблять найкраще, а саме - друкувати гроші, то логічним економічний результатом буде стагфляція. Історія показує, що вихід готівки в обіг паперовими грошима завжди призводить до інфляції. Це значить, що гвинтокрили, з яких розкидають гроші, літають на повну силу. Ми продовжуємо вважати, що кінцевим результатом, принаймні для США, будуть набагато більші високі процентні ставки (і набагато нижчі ціни облігацій) за борги уряду США. А як може бути інакше? Це неминучий результат, коли центральний банк втрачає довіру.
Ми вважаємо, що це довіра була сильно підірвана всім, що Федеральна резервна система зробила за останнє десятиліття, починаючи з епохи Ґрінспена. Він - Ґрінспен - отримав високу оцінку в якості (нібито) відмінного (головного) банкіра центрального банку, який підняв важливість Федеральної резервної системи, як нібито всемогутньої інституції, здатної протистояти будь якій фінансовій кризі, яка може виникнути. Але насправді це був, мабуть, найбільший з усіх фарсів. Центральні банки не можуть створювати багатство. І вони не можуть уникнути втрат. Вони тільки можуть конвертувати одну фінансову проблему в іншу. Федеральна резервна система явно не впоралась зі своїм основним завданням: підтримувати стабільність валюти і стабільність купівельної спроможності. Замість цього вона зосередилась на пампуванні (паперовими грошима) фінансового сектору економіки США до розмірів грандіозної бульбашки, посилаючи її - економіку - в кризу, а коли настав час платити по рахунках, то, за іронією долі, в даний час постало завдання збереження фінансової системи від краху.
У своїх зусиллях виконати це завдання, ФРС досягла успіху тільки в тому, що загнала фінансову систему ще глибше у багнюку. Ціла низка дій Федеральної резервної системи, здійснених в минулому році, як звичайних, так і нетрадиційних, зазнала невдачі. До цього часу ФРС не зробила нічого такого, щоб спрацювало. Не спрацювало зниження відсоткової ставки на 350 базисних пунктів. Не спрацювали операції на відкритому ринку на сотні мільярдів доларів ліквідності. Не спрацювали 200 мільярдів доларів витрачені на збільшення кількості та частоти транзакцій по програмі TAF. Не спрацювали 200 мільярдів доларів витрачені на розширення програми кредитування цінних паперів. Не спрацювали сотні мільярдів витрачених на операції репо (google "repo operations" for explanation). Не спрацювали 290 мільярдів доларів, виділених ФРС іншим центральним банкам через своп-лінії. Не спрацювали 300 мільярдів доларів, виділених в розпорядження Федеральної житлової адміністрації на рефінансування іпотеки, що впала. Не спрацювали 29 мільярдів доларів наданих у борг JP Morgan для порятунку Bear Stearns. Не спрацювали 200 300 мільярдів доларів виділених на порятунок Fannie Mae і Freddie Mac. Не спрацювали 85 мільярдів доларів виділених на порятунок AIG. Ніщо не завадило вибуху фінансової системи. Останні відчайдушні акти ФРС включали в себе надання банками можливості обмінювати свої активи на грошові кошти (готівку) ФРС (величезний фарс), гарантування фондів грошового ринку, перетворення останніх двох вцілілих інвестиційних банків Уолл-Стріт в банківські холдингові компанії, і не в останню чергу, 700 мільярдів доларів пакету на порятунок, який зараз проштовхують у Конгресі, для прямої покупки іпотечних цінних паперів та інших токсичних активів, що знаходяться на балансах банків. Урядово державні структури в особі ФРС і Казначейства явно оголосили себе в якості покупця останньої інстанції. У процесі розвитку ситуації вони стануть іпотечним кредитором і гарантом, інвестиційним банком і страховою компанією. Цілком ймовірно, що наступним кроком буде те, що вони ФРС і Казначейство стануть ще й виробляти автомобілі. Де цьому край?
Всі спроби боротьби з кризою, які до цього часу полягали у тупому викиданні грошей, виявились марними, і ми не вважаємо, що останні відчайдушні заходи будуть чимось відрізнятися від попередніх. Чим більше відчай, тим більш несприятливі тенденції проявляються. У кращому випадку це тактика зволікань. У гіршому випадку застосовані заходи роблять кризу врешті решт ще гіршою, ніж вона б була без цих дій. Платою за розгортання програм порятунку і надання дешевої ліквідності буде в кінцевому результаті криза у валюті, вибір буде дуже невеликий: або ризик дефолту або ризик купівельної спроможності. Це не шлях до багатства для економіки. Це шлях до загибелі... і все це почалося тоді, коли колись завидна і процвітаюча фінансова система перетворилася на фарс.
Частина третя[3]
Eric Sprott & David Baker - Markets At A Glance, January, 2012
2011 рік був каруселлю - ще більше рятувальних допомог, більше відстрочок і більше відмов. Всі втомилися від Єврозони. Це не виправити. Там занадто багато боргів. Політики не знають, що відбувається. Нічого структурно не змінилося. Ми все ще на неправильному шляху. Зараз ще більше глобального боргу, ніж було рік тому, і це та ж стара пісня: розширювати і робити вигляд, розширювати і робити вигляд,... ми крутимось на одному місці,... і це вже більше не забава.
Приблизно так, як ми писали ще в жовтні 2007 року[1] і знову у вересні 2008 року[2], ми змушені констатувати очевидне, що фінансова система є фарсом. Це повний циклічний фарс, який кидає виклик всім зусиллям для самовиправлення. У минулому році тривала фарсова традиція з деякими помітними скандалами, відстрочками і втручаннями, які підкреслили, що система продовжує наркотично залежати від державного втручання. За яскравим винятком казначейських облігацій США і долара США (які нами визнаються, як два найменш привабливих класів активів), це не був рік, у якому можна було вибрати вигідні чи безпечні активи. Багато подій протягом року межувало з смішним, і незважаючи на деякі позитивні новини із США, ми побачили небагато, щоб протестувати наш ведмежий погляд. У всякому разі, наш погляд раз у раз підтверджувався.
Хоча пройшло більш ніж за два місяці з тих пір, як вибухнув скандал, федеральні чиновники досі не можуть знайти оцінювані у 1,2 млрд. доларів США втрачені фонди клієнтів.[5] Весь цей епізод був катастрофою для CME, органу саморегулювання, відповідальному за гарантування того, що ф'ючерсні брокери грають за правилами. Зазвичай у випадках банкрутства брокера, передбачається, що CME підтримує рахунки клієнта і підтримує їх ліквідними - тобто, надає їм можливість продовжувати торгівлю поки процедура банкрутства буде вирішена. Але нічого такого не відбулося в цьому випадку. Рахунки клієнтів були заморожені на кілька тижнів. Фонди залишалися втраченими протягом декількох місяців - вічність для клієнтів, які були заскочені на коротких операціях. Великим потрясінням було спостерігати якою невмілою і нездатною CME була в 1) запобіганні шахрайству в першу чергу, і у 2) відновленні клієнтських активів після цього. CME по суті відмовилась від своєї відповідальності, пропонуючи трохи більше, ніж деякі формальні прес-релізи на протязі кризи. Вони також були на диво швидкі у виправдовуванні своєї бездіяльності. Згідно версії CME, це дійсно не їхня вина, оскільки CME була “не в змозі контролювати розміщення клієнтських сегрегованих фондів, які утримувались MF Global, а не CME Clearing”[6] Їх огляд операцій MF Global за тиждень до його банкрутства припускав, що брокерська фірма була в повній відповідності всім правилами, так що це була насправді не проблема СМЕ. Але, звичайно, це була їх проблема. Це те, для чого існує CME - для захисту клієнтів у випадку шахрайства чи банкрутства. Для захисту “цілісності обміну”.
Протягом декількох тижнів, що минули, спливло цікаве павутиння веб угод між MF Global, JP Morgan і Goldman Sachs. Перед своїм банкрутством, MF Global згортала 1,2 мільярда доларів відновлюваної кредитної лінії з JP Morgan. В суді банкрутств, JP Morgan змогла досягти згоди на збереження за собою права на деякі активи MF Global в обмін на оплату 8 мільйонів на витрати по банкрутству. За даними Reuters, “таке право на заставу ставить інтереси JP Morgan поперед інтересів клієнтів MF Global, які ще не отримали приблизно 900 млн. доларів грошей зі своїх рахунків, які залишаються замороженими поки регулятори шукають зниклі кошти.”[7] Reuters також стверджував, що JP Morgan прийняв трансфер на близько 200 мільйонів доларів від MF Global за день до його банкрутства на покриття овердрафту торгового рахунку MF Global, який надійшов від нього (при тому все ще не зрозуміло, чи JP Morgan взагалі мав кошти).[8] MF Global також, здається, продав сотні мільйонів цінних паперів Goldman Sachs за кілька днів до її краху, але не відразу отримував оплату за них від клірингової фірми MF Global, якою виявилась не хто інша, як JP Morgan.
Щоб бути справедливим, 22 листопада, CME зробив пропозицію по заставі 550 млн. доларів як гарантії для SIPC Trustee в разі, якщо вони не відновлять всі відсутні кошти клієнта, але ми цинічно цікавимось, чи не була ця обіцянка зроблена вже після того як вони, нарешті, з'ясували, де ж поділися всі гроші. CME, здається, мав непогану ідею на початку грудня, на основі зауважень, висловлених членомCommodity Futures Trading Commission (CFTC) Джиллом Соммерсом (Jill Sommers).[9] Суть в тому, що інтереси клієнтів і безпеки MF Global здається, були відсунуті вбік, щоб виграти час для більш великих, більш важливих гравців, для покриття їх збитків (осли), а це не той шлях, яким регуляторна система повинна функціювати. Ми не наївні - ми знаємо, уряд завжди буде захищати інтереси великих банків аніж нікчемних роздрібних інвесторів, але чи повинні урядові структури вести себе настільки нахабно? Епізод з MF Global є безсумнівно безсоромним.
Є ще випадок з Додді-Френком. Пам'ятайте Додда-Френка? Це нормативно-правовий акт величезної фінансової реформи, який було підписано в закон президентом Обама ще в 2010 році. Ми, звичайно, не шанувальники громіздкого надмірного регулювання, але по своїй суті, акт Додда-Френка мав забезпечити нові рамки для вирішення задачі врегулювання банкрутства занадто великих банків, так званих “too big to fall”. В тому акті немає нічого поганого. З урахуванням величезних розмірів позабалансових похідні на ринку, ми не бачимо проблеми в тому, щоб, принаймні спробувати підготуватися до можливої наступної масштабної кризи великих банків у США. Але майже два роки по тому, ми вимушені посміятися, як мало заходів з акту Додда-Френка фактично були задіяні. За даними юридичної фірми Davis Polk, лише 21% з 400 регулюючих вимог були задіяні з тих пір, як закон був прийнятий в липні 2010 року. З 200 регулюючих вимог акту Додда-Френка, терміни введення в дію яких вже вийшли, 74,5% з них не були вчасно введені в дію.[10] Адвокатам залишився тільки один день на ознайомлення з усіма документами (цього акту).
Одна сторона історії Додда-Френка, яка нас цікавить це набір правил на обмеження на позиції CFTC, які набувають чинності 17 січня 2012 року. Нові обмеження на позиції спрямовані на запобігання надмірної спекуляції на товарних ринках, які, як багато хто вважає, в тому числі і ми самі, довели до диких коливань спотових цін на золото та срібло за останні десятиліття. Обмеження позицій є очевидною загрозою для великих спекулянтів ф'ючерсами таких, як великі банки, так що не було несподіванкою, коли дві Уолл стрітовські лобістські групи, Асоціації індустрії цінних паперів і фінансових ринків (SIFMA) та Міжнародної асоціації свопів і деривативів (ISDA) почали судовий процес проти CFTC, вимагаючи, щоб нові правила з торгівлі сировинними товарами бути відкинуті, або, принаймні, відкладені. CFTC проголосувало прохання відкласти реалізацію та офіційно відтермінувало введення нових правил до 4 січня, що є відрадним розвитком на відміну від протилежного випадку цинічної саги.[11] Однак, ще в грудні 2011 року CFTC вже спокійно відмовилась від вимог застосовувати санкції по обмеженням на позиції до всіх учасників CME на термін до 31 травня 2012 року.[12] Так що навіть якщо нові правила набудуть чинності в цьому місяці, банки не повинні будуть повідомляти рівні їхніх позицій до 31 травня в будь якому випадку. Враховуючи, що лобістські групи подали видатний судовий позов проти нових правил, у поєднанні з очевидною тенденцією CFTC про надання тимчасового помилування, ми не очікуємо, що нові правила на обмеження позицій можуть бути задіяні найближчим часом. Як наблизиться літо, то, ймовірно, буде більше затримок і відстрочок, що надасть великим гравцям багато часу, щоб захистити себе. Розширюйтесь та прикидайтеся. Притримуйте та відкладайте. Це пісня, яку ми співаємо знову і знову.
Тепер щодо Європи і Європейського центрального банку (ЄЦБ). Ще в грудні, могутній ЄЦБ вимушений був втрутитися з ще одним масштабним вливанням ліквідності, щоб запобігти повний краху у банківській системі ЄС. 21 грудня, вони залили у 523 окремі банки ЄС програму "Операції довготермінового рефінансування" (LTRO) на загальну суму 489,1 мільярдів євро (626 млрд доларів).[13] Ця програма складається з кредитів, які повинні бути повернені через три роки з розрахунку 1% річних. Ін'єкція ліквідності дозволить банкам ЄС взяти участь в чудово зручній ручній торгівлі, за якою вони можуть взяти позикові кошти під 1% річних і інвестувати їх у різні суверенні боргові зобов'язання, які, швидше за все, повернуть їм 3% або більше. Банки отримають різницю у прибутку, а країни PIIGS ЄС зможуть перевести подих, знаючи, що вони зможуть продати своє нікчемні паперові зобов'язання банкам ЄС на принижених ставках до тих пір, поки будуть гроші LTRO кредиту. І що найцікавіше? Це не пов'язано з яким небудь друкуванням грошей, так що насправді ніякого ризику інфляції, хіба не так?
Взагалі ми просто знаходимося на тому самому місці, якщо все піде за планом цього року, Європейські суверенні уряди будуть фінансувати свої боргові зобов'язання позиковими грошима, запозиченими ним більше ніж 500 європейськими банками, які самі запозичили сотні мільярдів євро у Європейського центрального банку,... який, наскільки ми можемо сказати, запозичив ці євро від різних суверенних держав ЄС (або просто надрукував їх). Ви втямили це? Чи бачите ви цю круговерть? Чи не бачите ви, що бляшанку і надалі коцають по дорозі? І що ви думаєте? Оскільки 489,1 мільярдів євро явно не достатньо, щоб запобігти катастрофі в цьому році (більшість банків ЄС настільки недокапіталізовані, що вони вони просто тримають запозичені LTRO гроші в тому ж ЄЦБ під 0,25% річних), ЄЦБ пообіцяв запустити ще LTRO ін'єкції у наступному лютому![14] Не дивно, що золото було дешевше у грудні 2011 року. Вони повністю вирішили проблему європейської боргової кризи!
Останнє, але не менш важливе, ми повинні згадати тривожний компонент цьогорічного Акту авторизації Національної оборони NDAA, який був тихенько підписаний в якості закону президентом Обамою 31 грудня 2011 року. Цьогорічний оборонний законопроект, офіційно відомий як законопроект 1867 Сената США, включає в себе специфічні положення, які, здається, дають уряду США право затримувати обвинувачених терористів, в тому числі громадян США, на невизначений термін, без суду.[15],[16] Там було багато шуму і плутанина щодо лінгвістичних формулювань, що були використані в розділах законопроекту, пов'язаних з цією темою, і все ще не ясно, як законопроект змінить існуючі закони, пов'язані зі стримуванням тероризму в США, але це не служить хорошою ознакою для долі конституційних свобод в країні. Там, очевидно, немає прямого впливу на ринкове законодавство, але ми звернули увагу на це тільки, щоб нагадати інвесторам, наскільки швидко правила можуть змінитися, коли уряди почувають себе вразливими. “Політичний ризик” тепер треба враховувати не тільки до інвестицій в гірничодобувну промисловість у країнах третього світу. У 2012 році він може стати чинником для всіх нас (у США та інших розвинених країнах).
Дуже важко передбачити, чого чекати на фондовому ринку цього року. Може трапитися все, що завгодно. Урядово державне втручання у фінансову систему ніколи не було більш екстремальним. Ми сподіваємося, що наведені вище приклади проливають певне світло на це. Оскільки ми вступаємо у 2012 рік, є значні фінансові ризики пов'язані з борговими зобов'язаннями накопичених на трьох великих економічних театрах світу: США, Європі і Китаї. Ринок може розігнатися, він може впасти, він може товктися на одному місті, ми просто не знаємо. Багато буде залежати від того, як зреагують центральні банки. Але ми готові притримуватись тієї ж думки, що і в 2011 році. Ми будемо продовжувати орієнтуватись на активи у дорогоцінних металах і злитках. Ми будемо підтримувати великі валові короткий ваги в нашій хедж-фондів. Ми впевнені, що вони будуть захищати нас від цієї фарсової каруселі, що, здається, обертається все швидше і швидше з кожним днем.
Посилання
1. Sprott Asset Management, October 2007 “The Financial System Is A Farce” from: http://www.sprott.com/media/33979/MAAG-The-Financial-System-Is-A-Farce-10-2007.pdf
2. Sprott Asset Management, September 2008 “The Financial System Is A Farce” from: from: http://www.sprott.com/media/34010/MAAG-the-financial-system-is-a-farce-part2-09-2008.pdf
3. Sprott Asset Management, January 2012 “The Financial System Is A Farce” from: http://www.sprott.com/media/81115/MAAG-01-2012-The-Financial-System-is-a-Farce.pdf
4. “U.S. Investors Face an Age of Murky Pricing”, Wall Street Journal, October 12, 2007. from: http://online.wsj.com/article/SB119214581308956665.html
5. Associated Press (January 11, 2011) “MF Global trustee will meet with customers”. The Wall Street Journal. Retrieved January 11, 2012 from: http://online.wsj.com/article/APcb5dba3691894bb4a61b19357ebe8824.html
6. CME Group (November 6, 2011) “CME Group Statement Regarding MF Global”. CME Group. Retrieved January 5, 2012 from: http://cmegroup.mediaroom.com/index.php?s=43&item=3202&pagetemplate=article
7. LaCapra, Lauren Tara and Goldstein, Matthew (January 3, 2012) “MF Global sold assets to Goldman before collapse: sources”. Reuters. Retrieved January 5, 2012 from: http://www.reuters.com/article/2012/01/04/us-mfglobal-goldman-idUSTRE80301V20120104
8. Patterson, Scott and Lucchetti, Aaron (December 21, 2011) “MG Global Transfer Draws Scrutiny”. The Wall Street Journal. Retrieved January 5, 2012 from: http://online.wsj.com/article/SB10001424052970204058404577110761665602648.html
9. Roeder, David (December 15, 2011) “Regulator: We know where MF Global cash went”. Chicago Sun-Times. Retrieved January 5, 2012 from: http://www.suntimes.com/business/9447562-420/regulator-we-know-where-mf-global-cash-went.html
10. (January 3, 2012) “Dodd-Frank Progress Report”. Davis Polk. Retrieved January 5, 2012 from: http://www.davispolk.com/Dodd-Frank-Rulemaking-Progress-Report/
14. Protess, Ben (January 4, 2012) “New Limits on Commodity Trades Are Approved”. DealBook. Retrieved January 6, 2012 from: http://dealbook.nytimes.com/2012/01/04/regulator-refuses-to-delay-trading-rule/
12. CME Group Market Regulation Department (December 20, 2011) “Temporary Waiver of Annual Update for Position Limit Exemptions”. CME Group. Retrieved January 5, 2012 from: http://www.cmegroup.com/tools-information/lookups/advisories/market-regulation/CMEGroup_RA1107-5.html
13. Jones, Marc (December 21, 2011) “Banks gorge on ECB loans, market cheer short-lived”. Reuters. Retrieved January 11, 2012 from: http://www.reuters.com/article/2011/12/21/us-ecb-3yr-loans-idUSTRE7BK0MC20111221?feedType=RSS&feedName=businessNews&utm_source=feedburner&utm_medium=feed&utm_campaign=Feed%3A+reuters%2FbusinessNews+%28News+%2F+US+%2F+Business+News%29
14. Cottle, David (December 21, 2011) “ECB’s Massive LTRO Gives Risk Assets Wings”. The Wall Street Journal. Retrieved January 5, 2012 from: http://online.wsj.com/article/BT-CO-20111221-703943.html
15. Miles, Donna (January 6, 2012) “Obama signs Defense Spending Bill despite having reservations”. American Forces Press Service. Retrieved January 5, 2012 from: http://www.fortgordonsignal.com/news/2012-01-06/Viewpoint/Obama_signs_Defense_Spending_Bill_despite_having_r.html
16. US Library of Congress (December 1, 2011) “112th Congress, 1st Session, S. 1867”. (See Sections 1031-1032) Retrieved January 11, 2012 from: http://www.gpo.gov/fdsys/pkg/BILLS-112s1867es/pdf/BILLS-112s1867es.pdf
Немає коментарів:
Дописати коментар