Шлях до золотої гривні

Шлях до золотої гривні¹

Адаптовано за працею Joseph T. Salerno, “Money, Sound and Unsound”, 2010 by the Ludwig von Mises Institute
Представлено Олександром Власенком на конференції “Економічна інтеграція як умова підвищення добробуту у країнах СНД” , Одеса, ОНУ ім.Мечнікова, у квітні 2011 р.
Те, що сказав Мізес в 1953 році, вірно і сьогодні: “Справжні гроші й сьогодні означають те, що вони означали в дев'ятнадцятому столітті: золотий стандарт. Основна перевага золотого стандарту полягає в тому, що він робить визначення купівельної спроможності грошової одиниці незалежним від дій державних структур. Він вириває з рук “економічних царів” їх найбільш страшний інструмент. Він позбавляє їх можливості створювати інфляцію”. Ідеалом справжніх грошей є, таким чином, повноцінний золотий стандарт, який повністю відділений (незалежний) від держави. На жаль, на відміну від двох інших обов'язкових умов для економічних розрахунків—приватної власності і вільних ринків—які можуть і повинні бути введені (реалізовані) швидко—якщо можливо, то в один день—введення режиму справжніх грошей потребує деякого більш тривалого перехідного періоду². Але це не означає, що швидкі і чіткі кроки не можуть бути негайно вжиті на шляху до цього ідеалу.
Фактично, Мізес³ запропонував перехідну програму для грошової реконструкції повоєнної Європи на початку 1950-х років, яка легко може бути адаптована для сучасної пост-комуністичної Європи. Насправді, Валютна Агенція, яка пропонувалася прихильниками стабільних грошей в останні роки, являє собою нічого більше, як помилковий варіант з програми Мізеса⁴. Реформа Мізеса переслідувала дві мети: позбавити національний уряд можливості фінансувати бюджетний дефіцит за рахунок монетизації боргу і запобігти систематичному спотворенню структури кредитних ставок і системи міжчасових цін, яке неминуче виникає внаслідок невиправданої кредитної експансії. Як пояснював Мізес⁵, “Головне, щоб державні структури більше не мали змоги збільшувати кількість грошової маси в обігу та кількість випущених чеків, якщо вони не покриті повністю, тобто на 100%, депозитами, вкладеними населенням. Не повинно залишитися жодної щілини, жодного чорного ходу для прослизання інфляції в економіку”.
Першим кроком у цій реформі є заборона існуючому центральному банку або самим державним структурам робити будь-які дії, які розширювали б кількість грошової маси. Це включає в себе операції на відкритому ринку і позики центрального банку, а також друкування грошей міністерством фінансів у “надзвичайних” ситуаціях. Другий крок: комерційним банкам та іншим фінансовим установам повинно бути також заборонено позичати яку небудь частину знову відкритих депозитів; іншими словами, всі депозити—включаючи нечекові строкові депозити, які видаються на вимогу—відкриті після початку грошової реформи, повинні підкорятися правилу 100-відсоткового резервування. Для дотримання цього правила закон повинен зобов'язати банки розділитися на “депозитні” та “ощадні” відділення. При цьому “депозитним” відділенням має бути суворо заборонено розширювати їх безготівкові активи понад загальної суми своїх незабезпечених пасивів за станом на дату початку проведення реформи. Тобто, депозитні відділення не зможуть видавати нові кредити, використовуючи кошти на рахунках вкладників. У результаті всі нові випуски фідуціарних коштів будуть заборонені. Ощадні відділення будуть мати можливість пропонувати bona fide (чітко визначені) строкові депозити, наприклад, депозитні сертифікати з контрактною (договірною) датою виплати, і ці грошові зобов'язання не будуть мати вимоги по резервуванню. Ощадні відділення банків та інші установи будуть також мати можливість пропонувати акції грошових та інших типів інвестиційних фондів повністю вільних від юридичних вимог по резервуванню, оскільки такі фонди є прямим інструментарієм заощаджень та інвестицій. Ці два взаємозалежних кроки (1-й і 2-й) приведуть до заморожування грошової маси національної валюти.
Третій крок, який повинен бути зроблений одночасно з першими двома, це лібералізація ринку іноземних валют так, щоб національна валюта стала повністю і ефективно конвертуватися в історично “тверді”, тобто менш схильні до інфляції, (паперові) валюти, такі, як долар США, євро або швейцарський франк. У міру того, як дилери та спекулянти на міжнародному валютному ринку будуть переконуватися в твердості цих реформ, знецінення національної валюти—припустимо, що це українська гривня—врешті-решт припиниться; потім почнеться її подорожчання, оскільки купівельна спроможність гривні, чия грошова маса тепер суворо заморожена, почне зростати щодо іноземних валют, навіть найтвердіша з яких буде найімовірніше знецінюватися через зростання її кількості внаслідок дій відповідного центрального банку. У міру того, як повсюдне подорожчання гривні стане явним, обмінний курс між гривнею та обраною твердою валютою, наприклад швейцарським франком, поступово стабілізується. У цей момент ринковий обмінний курс повинен бути закріплений законом, як офіційний. Цей обмінний курс буде підтримуватися повною та безумовною конвертабельністю між цими двома валютами.
Я зупинився у виборі опорної твердої валюти на швейцарському франку, як на найменш знеціненій валюті за останні 120 років з усіх наявних в даний час. Крім того, обсяг ВВП Україна також дозволяє зробити такий вибір. Стислі довідкові дані з цього приводу наведено у Додатку 1.
Для забезпечення конвертабельності між гривнею і швейцарським франком необхідний четвертий крок: створення Конвертаційної Агенції, якій буде призначена єдина функція купівлі та продажу гривні в обмін на швейцарські франки за офіційним обмінним курсом. Для того щоб досягти цієї мети, тобто щоб ринковий обмінний курс відповідав офіційному, ця агенція має бути уповноважена законом створювати гривню, на 100 відсотків забезпечену швейцарськими франками. Цій агенції знадобиться первинний об'єм резервів у швейцарських франках, яким вона зможе викуповувати всю кількість гривні, пред'явлену їй, за офіційним обмінним курсом. Ці початкові резерви у швейцарських франках повинні бути позичені їй центральним банком або казначейством на нескінченний термін і безвідсотково. Швидше за все, цей початковий обсяг швейцарських франків треба буде купити на долари, наявні в резерві Національного Банку України. Слід особливо відзначити, що Конвертаційна Агенція не буде мати ніяких відносин з центральним банком (НБУ) або казначейством після отримання цих початкових резервів у швейцарських франках. Більше того, буде і надалі в силі сувора законодавча заборона для центрального банку створювати гривню за допомогою позик або купівлі активів до тих пір, поки не завершиться перехід до класичного золотого стандарту і центральний банк буде ліквідіровано⁶. Уряду теж ніколи не буде дозволено випускати гривню, за винятком випуску розмінної монети. Однак, для попередження будь-якої спроби уряду фінансувати свій дефіцит за рахунок наводнення ринку розмінною монетою, випуск розмінних монет повинен буде підкорятися двом законодавчим обмеженням: по-перше, ці монети повинні мати повну платіжну силу тільки по відношенню до самого уряду (у розрахунках тільки з самим урядом), по-друге, уряд буде зобов'язаний викуповувати всі пред'явлені монети гривневими банкнотами або депозитами без затримки (негайно) і без втрати вартості для їх пред'явника. І, нарешті, Конвертаційна Агенція не буде мати ніяких привілеїв у проведенні своїх операцій в іноземній валюті; вона буде працювати на ринку обміну валют, як і будь-який інший агент, купуючи і продаючи на вільному ринку.
Як тільки ці чотири кроки будуть виконані, країна опиниться в ефективному обмінному стандарті зі швейцарськими франками. У цьому монетарному режимі, оскільки обмінний курс швейцарський франки—гривня залишається фіксованим, арбітраж призведе до того, що купівельна спроможність гривні буде постійно і швидко налаштовуватися так, щоб підтримувати “паритет купівельної спроможності” зі швейцарським франком. Таким чином, і рівень інфляції, і конфігурація відносних цін буде ідентична в гривнях і швейцарських франках. Це означає, що буде неможливо купити який-небудь товар дешевше в одиницях однієї з двох валют де-небудь у світі.
Також мається на увазі, що не буде необхідності в проведенні якоїсь місцевої монетарної політики: пропозиція гривні буде автоматично змінюватися у відповідь на зміни у міжнародному балансі платежів, як основна частина процесу збереження паритету купівельної спроможності. Таким чином, якщо попит на гривню в економіці зростає, то спроби домогосподарств і бізнесів збільшити свої авуари в цій валюті спричинять зменшення попиту на немонетарні товари і послуги. У результаті ціни на товари в гривні почнуть падати, купівельна спроможність гривні почне рости вище паритету зі швейцарським франком, роблячи покупки в гривнях дешевшими, ніж у швейцарських франках. Це призведе до зростання експорту та падіння імпорту для України, приводячи до профіциту в балансі платежів і притоку швейцарських франків. Ці зайві швейцарські франки будуть потім викуплені Конвертаційною Агенцією та обміняні на гривні за офіційним обмінним курсом. Оскільки пропозиція гривні в обігу таким чином розшириться, ціни в гривнях рушать у зворотному напрямку до тих пір, поки не відновиться паритет купівельної спроможності і, відповідно, рівновага балансу платежів.
Таким чином, грошова маса в обігу спонтанно регулюється щодо попиту на гроші за допомогою змін у балансі платежів. Також слід зазначити, що така система призводить до “імпортування” інфляції зі Швейцарії, яка б вона не була. Щоб побачити, як це може відбуватися, припустимо, що Центральний Банк Швейцарії збільшив пропозицію швейцарських франків за відсутності належного попиту на них. Спочатку це викличе зростання цін у Швейцарії, приводячи до падіння співвідношення між купівельною спроможністю швейцарського франка і гривні нижче встановленого обмінного курсу. Оскільки тепер буде вигідніше купувати товари в гривнях, утворюється надлишок швейцарських франків при цьому офіційному обмінному курсі і цей надлишок Конвертаційна Агенція повинна обміняти (викупити) за гривні. Оскільки ці гривні, що тільки-но надійшли, збільшать грошову масу в гривні, загальні ціни в Україні почнуть рости, щоб відновити паритет з цінами Швейцарії. І в міру того, як Швейцарія продовжує збільшувати свою грошову масу, система обміну швейцарських франків призведе до того, що гривня буде втрачати свою купівельну здатність приблизно з тією ж швидкістю, що і швейцарський франк. Крім того, в процесі цього врівноваження темпів інфляції, реальні доходи будуть перерозподілятися від українців, які отримують нові швейцарські франки пізніше в цьому процесі, тобто, після того, як більшість цін в Швейцарії вже виростуть, до швейцарських резидентам, особливо до уряду Швейцарії та до інших початкових одержувачів нових грошей⁷. Цей перерозподіл реального доходу від користувачів гривні до користувачів швейцарського франка проявиться в профіциті балансу платежів зі Швейцарією, який Україна отримає під час цього процесу, оскільки деяка частина українських товарів, проданих до Швейцарії буде компенсуватися не імпортом реальних товарів і послуг зі Швейцарії, а паперовими швейцарськими франками. Слід зазначити, що ці специфічні впливи імпортованої інфляції швейцарського франка на розподіл національного доходу не зміняться просто через те, що Конвертаційна Агенція могло б тримати свої резерви у швейцарських франках у формі процентних актівов⁸.
Крім того, Україна буде не тільки імпортувати інфляцію, яка існує в Швейцарії; в результаті арбітражу спотворення структури процентних ставок і відносних цін, що виникає внаслідок створення фідуціарних коштів у Швейцарії, швидко і повністю передасться в Україну. Це означає, що Україна буде таким же самим чином схильна до спадів і підйомів бізнесових циклів, як і будь-який інший інтегральний компонент “валютної області” швейцарського франка, наприклад, як кантон Женеви або Берна. Принаймні тимчасово, економічна доля України буде в великій мірі залежати від політики Центрального банку Швейцарії (або якогось іншого центрального банку, в залежності від обраного Україною варіанту).
Я докладно зупиняюся на цих недоліках системи фіксації обмінного курсу національної валюти до історично “твердої”—але все ще такої, що випускається центральним банком—паперової валюти, для того, щоб акцентувати увагу на тому моменті, що все це слід розглядати виключно, як перехідну стадію для досягнення мети. І навіть у цій функції система має деякі суттєві переваги. Перша, і найбільш важлива - вона забирає у державних структур і їх центрального банку управління над кількістю грошової маси, забезпечуючи тим самим негайне звільнення від небезпеки надзвичайного хаосу розрахунків, що викликається гіперінфляцією, яка є постійною загрозою в умовах сучасного режиму необмеженої монетизації боргу. Друга: забороняючи всі наступні спроби національної емісії грошей, система прибирає спокусу для уряду відновити контроль над банківською системою з метою втручання в кредитні ринки для зниження кредитних ставок і забезпечення короткострокового зростання зайнятості і реального обсягу виробництва під час (імпортованого) циклічного спаду⁹. Одночасно система викорінює основні причини фінансової паніки: розбіжність часової структури активів і пасивів, що є невід'ємною рисою банківської системи з частковим резервуванням. Прибравши постійно нависаючу загрозу фінансового краху, система позбавляє державні структури (уряд) можливості інжектувати “надзвичайну ліквідність” у фінансову систему як привід для збільшення грошової маси центральним банком.
Ця остання перевага перехідної програми Мізеса відсутня у варіанті Валютної Агенції, що просувається вільними банкірами і деякими монетаристами. При системі Валютної Агенції, хоча самі банкноти Валютної Агенції будуть на 100 відсотків (або більше) резервуватися борговими зобов'язаннями в іноземній резервній валюті, майже так само, як і банкноти Конвертаційної Агенції Мізеса, комерційні банки будуть мати можливість випускати депозити і навіть банкноти, резервовані тільки частково банкнотами Валютної Агенції¹⁰. Це піддає систему ризику виникнення фінансової паніки, особливо ініційованої або такої, що включає в себе процес втечі капіталу в іноземну валюту¹¹. У такій ситуації велике бажання іноземних і місцевих інвесторів в українських підприємствах і цінних паперах ліквідувати свої інвестиції й конвертувати свої гривні в швейцарські франки для інвестицій за кордоном, спочатку призведе до повсюдної конвертації гривневих депозитів у гривневі банкноти Валютної Агенції. Це буде загрожувати руйнуванням банківської системи з частковим резервуванням і безсумнівно буде спричиняти непереборний тиск на Валютну Агенцію прийняти на себе функцію центрального банку, як “кредитора останньої інстанції”¹².
Останньою перевагою перехідного режиму, запропонованого Мізесом, є те, що останній крок по введенню повністю справжніх грошей, 100 відсоткового золотого стандарту, буде простим і безболісним. На жаль, цей фінальний крок може мати місце тільки після того, як сама Швейцарія вирішить відновити золоту основу швейцарського франка¹³. Але як тільки швейцарський франк буде знову визначений у точно зазначеній кількості золота, скажімо, як одна тисячучотирьохсота частина тройської унції, Українська Конвертаційна Агенція потім конвертує свої резерви в швейцарських франках в золото за курсом 1400 швейцарських франків за тройську унцію і розрахує золотий вміст нової золотої української гривні¹⁴. Після цього вона (Конвертаційна Агенція) використає це золото для оплати всіх своїх гривневих банкнот і закриється. Щоправда, оскільки все Українське суспільство думає і розраховується в гривнях, було б слушно, щоб, перш ніж оплачувати золотом свої паперові гривневі банкноти, Конвертаційна Агенція відкарбувала все отримане золото в монети, деноміновані у гривнях. Ця одноразова операція з карбування монет може бути оплачена спеціальним фондом, створеним на відсотки, зароблені Конвертаційною Агенцією на своїх резервах у швейцарських франках. Насправді неважливо чи зробить вона таким чином, або виплатить золото зливками або монетами, деномінованими у швейцарських франках, залишивши одержувачам можливість організувати за свій рахунок приватне карбування монет із золотих зливків будь-яких вибраних розмірів і найменувань. Важливо, щоб суспільство вступило у фізичне володіння золотими монетами і освоїлося з їх використанням. Індивідуальні власники гривні потім вирішать, яку частину своїх готівкових балансів залишити у формі золотих монет, а яку частину тримати у формі миттєво конвертованих у золото фінасових інструментів, таких як банкноти або поточні депозити. Останні будуть представляти собою буквально грошові сертифікати, які будуть функціонувати, як еквівалент справжнього золота при обміні і будуть підтверджувати, що ті, хто прийняв їх в обмін, отримують фактичне право власності на точну кількість золота, зазначену в сертифікаті. Для того, щоб ці банкноти і депозити працювали як справжні права власності на золото, установи, що їх випускають, зобов'язані законом тримати 100-відсотковий запас золотих резервів усіх своїх зобов'язань¹⁵.
Звичайно, критики справжніх грошей невпинно нагадують нам, що навіть золотий стандарт може бути скасований, якщо уряд (краще сказати - політики) вирішать більше не підкорятися “правилам гри”. Але це заперечення абсолютно порожнє, тому що так можна заперечити будь-якій реформі, спрямованій на відновлення ринкової економіки та економічних розрахунків. Державні структури можуть в майбутньому вибрати встановлення тотального контролю над цінами чи знову колективізувати засоби виробництва. Всі ці порушення “правил гри”, або, більш точно, прав на приватну власність і свободу обміну, безсумнівно занурять економіку знову в хаос розрахунків. Суть в тому, що справжні гроші також є фундаментальною інституціональною вимогою економічних розрахунків, яка може бути знищена при порушенні державою прав власності. Але це означає, що їх відновлення та збереження є обов'язковим, якщо нація хоче вижити і процвітати.

Література.

Allais, Maurice, 1987. “The Credit Mechanism and Its Implications”. In Arrow and the Foundations of the Theory of Economic Policy, George R. Feiwel, ed., pp. 491–561. New York: New York University Press.
Bordo, Michael D., and Anna J. Schwartz. 1987. “The Importance of Stable Money: Theory and Evidence”. In The Search for Stable Money: Essays on Monetary Reform, James A. Dorn and Anna J. Schwartz, eds., pp. 53–72. Chicago: University of Chicago Press.
Bresciani-Turroni, Costantino. [1937] 1968. The Economics of Inflation: A Study of Currency Depreciation in Post-War Germany, Millicent E. Savers, trans. London: George Allen & Unwin, Ltd.
Cagan, Phillip. 1989. “Monetarism”. In The New Palgrave: Money, John Eatwell, Murray Milgate, and Peter Newman, eds., pp. 195–205. New York: W.W. Norton & Company, Inc.
Carrington, Samantha. 1992. “The Remonetization of the Commonwealth of Independent States”. AEA Papers and Proceedings 82 (May): pp. 22–26.
De Soto, Jesús Huerta. 1995. “A Critical Analysis of Central Banks and Fractional/ Reserve Free banking from the Austrian Perspective”. The Review of Austrian Economics 8, no. 2: pp. 25–38.
____. 1997. A Critical Note on Fractional/Reserve Free banking, unpublished MS. Guyot, Erik. 1997. “Hong Kong’s Rates Rise, Prompting Fears of Slowdown”. In The Wall Street Journal 230 (September 10), p. A16.
Hanke, Steve H., and Kurt Schuler. 1993. “Currency Boards and Currency Convertibility”. In The Cato Journal 12 (Winter): pp. 687–705.
____, and Kurt Schuler. 1993. “Currency Boards and Currency Convertibility”. The Cato Journal 12 (Winter): pp. 687–705.
Hayek, F.A. [1935] 1967. Prices and Production, 2nd ed. New York: Augustus M. Kelley.
____. 1978. Denationalisation of Money — The Argument Refined. London: The Institute of Economic Affairs.
Heilperin, Michael A. [1939] 1978. International Monetary Economics. Philadelphia: Porcupine Press.
Hoppe, Hans-Hermann, Jörg Guido Hülsmann, and Walter Block. 1998. “Against Fiduciary Media”. The Review of Austrian Economics 11, no. 1: pp. 15–50.
Humpage, Owen F. 1995. “A Mexican Currency Board?” Federal Reserve Bank of Cleveland Economic Commentary (March 15).
____, and Jean M. McIntire. 1995. “An Introduction to Currency Boards”, Federal Reserve Bank of Cleveland Economic Review 31 (2nd Quarter): pp. 2–11.
Laffer, Arthur. 1980, Reinstatement of the Dollar: The Blueprint. Rolling Hill Estates, Calif.: A.B. Laffer Associates.
Maltsev, Yuri N. 1990. “The Maltsev One-Day Plan”. The Free Market 8 (November): p. 7.
Marget, Arthur W. [1938–42] 1996. The Theory of Prices: A Re-Examination of the Central Problems of Monetary Theory, 2 vols. New York: Augustus M. Kelley. McKinnon, Ronald I. 1991. “Financial Control in the Transition from Classical Socialism to a Market Economy”. Journal of Economic Perspectives 5 (Fall): pp. 107–22.
Meltzer, Allan H. 1987. “Monetary Reform in an Uncertain Environment”. In The Search for Stable Money: Essays in Monetary Reform, James A. Dorn and Anna J. Schwartz, eds., pp. 201–20. Chicago: University of Chicago Press.
____. 1993a. “The Benefits and Costs of Currency Boards”. The Cato Journal 12 (Winter): pp. 707–10.
____. 1993b. “Monetarism”. In The Fortune Encyclopedia of Economics, David R. Henderson, ed., pp. 128–34. New York: Warner Books, Inc.
Miles, Marc A. 1984. Beyond Monetarism: Finding the Road to Stable Money. New York: Basic Books.
Mises, Ludwig von. 1952. “Summary Statement”. In Defense, Controls, and Inflation: A Conference Sponsored by the University of Chicago Law School, Aaron Director, ed., pp. 331–35. Chicago: University of Chicago Press.
____. 1966. Human Action: A Treatise on Economics, 3rd ed. Chicago: Henry Regnery Company.
____. 1978. On the Manipulation of Money and Credit, Percy L. Greaves, ed., Bettina Bien Greaves, trans. Dobbs Ferry, N.Y.: Free Market Books.
____. [1952] 1981. The Theory of Money and Credit. Indianapolis, Ind.: Liberty Classics.
____. 1990. Economic Calculation in the Socialist Commonwealth, S. Adler, trans. Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute.
Reimann, Guenter. 1939. The Vampire Economy: Doing Business under Fascism. New York: The Vanguard Press.
Reisman, George. 1979. The Government against the Economy. Thornwood, N.Y.: Caroline House Publishers, Inc.
Rothbard, Murray N. 1992. “How and How Not to Desocialize”. The Review of Austrian Economics 6, no. 1: pp. 65–77.
____. 1993. Man, Economy and State: A Treatise on Economic Principles, 2nd ed. Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute.
Sachs, Jeffrey. 1992. “Privatization in Russia: Some Lessons from Eastern Europe”. AEA Papers and Proceedings 82 (May): pp. 43–48.
____. 1993. Poland’s Jump to the Market Economy. Cambridge, Mass.: The MIT Press. Salerno, Joseph T. 1982. “The Gold Standard: An Analysis of Some Recent Proposals”. Cato Institute Policy Analysis (September 9).
____. 1987. “Gold Standards: True and False”. In The Search for Stable Money: Essays on Monetary Reform, James A. Dorn and Anna J. Schwartz, eds., pp. 241–55. Chicago: University of Chicago Press.
____. 1991. “Two Traditions in Modern Monetary Theory: John Law and A.R.J. Turgot”. In Journal des Economistes et des Etudes Humaines 2 (June/September): pp. 337–80.
____. 1994. “Ludwig von Mises’s Monetary Theory in Light of Modern Monetary Thought”. The Review of Austrian Economics 8, no. 1: pp. 71–115.
____. 1997. “Monetary Neutrality vs. Monetary Calculation: The Problem of Deflation”. Austrian Scholars Conference Working Paper, 27. Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute.
Sapsford, Jathon. 1997. “Japan’s Banks Will Keep Asian Spigot Flowing and Help Avoid Credit Crunch”. The Wall Street Journal 230 (September 8): p. A15.
Schuler, Kurt. 1996. Should Developing Countries Have Central Banks? Currency Quality and Monetary Systems in 155 Countries. London: Institute of Economic Affairs.
____, George Selgin, and Joseph Sinkey, Jr. 1991. “Replacing the Ruble in Lithuania: Real Change Versus Pseudoreform”. Policy Analysis 163 (October 28). Washington, D.C.: The Cato Institute.
Selgin, George. 1991. Praxeology and Understanding: An Analysis of the Controversy in Austrian Economics. Auburn, Ala.: Ludwig von Mises Institute.
____. 1992. “The ECU Could Stabilize Eastern Currencies”. The Wall Street Journal (January 9), p. A12.
____. 1995. “The ‘Productivity Norm’ vs. Zero Inflation in the History of Economic Thought”. History of Political Economy 27 (1995): pp. 705–35.

Додаток 1.

1From: Joseph T. Salerno, “Money, Sound and Unsound”, 2010 by the Ludwig von Mises Institute: pp. 484–496.

2Ludwig von Mises, The Theory of Money and Credit (Indianapolis, Ind.: Liberty Classics, [1952] 1981), p. 480. On this point, see Murray N. Rothbard, “How and How Not to Desocialize”, in The Review of Austrian Economics 6, no. 1 (1992): pp. 70–71. Otherwise, Rothbard supports the “One-Day Plan” for desocialization put forward by Yuri N. Maltsev, “The Maltsev One-Day Plan”, in The Free Market 8 (November 1990): p. 7.

3Mises, Theory of Money and Credit, pp. 485–90.

4An especially good discussion of the nature and functioning of currency boards, which includes references to the recent literature, is Owen F. Humpage and Jean M. McIntire, “An Introduction to Currency Boards”, Federal Reserve Bank of Cleveland Economic Review 31 (2nd Quarter 1995): pp. 2–11. Currency boards have been suggested for countries such as Lithuania (Kurt Schuler, George Selgin and Joseph Sinkey, Jr., “Replacing the Ruble in Lithuania: Real Change versus Pseudoreform”, in Policy Analysis 163 [October 28, 1991], Washington D.C.: The Cato Institute), Russia (Steve H. Hanke and Kurt Schuler, “Currency Boards and Currency Convertibility”, in The Cato Journal 12 [Winter 1993]: pp. 687–705 and Steve H. Hanke, Lars Jonung and Kurt Schuler, Russian Currency and Finance: A Currency Board Approach to Reform [New York: Routledge, 1993], and Mexico (Owen F. Humpage, “A Mexican Currency Board?” Federal Reserve Bank of Cleveland Economic Commentary [March 15, 1995]).

5Mises, Theory of Money and Credit, p. 481.

6The central bank may be permitted to remain in existence during the course of the transition period, continuing to collect and dispose of the interest on its assets and to provide check-clearing services to the commercial banks (if it had performed this function in the past). Under no circumstances, however, should the central bank be permitted to retain its function of regulating the banking system and, in particular, of monitoring and enforcing the system’s adherence to the new 100 percent-reserve rule for demand deposits. The very rationale of central banking is to foster and support fractional-reserve banks in their natural desire to expand credit, and this has been its historical function as well. Thus, it would be the height of folly to permit officials whose very jobs consisted in undermining sound money to exercise any influence over the emerging sound money regime.

7This is only true to the extent that Ukrainians actually do receive the newly-created Swiss francs late in the process. However, although this would generally be the case, it need not be so. Should the initial recipients of the new money, e.g., the Switzerland government or Switzerland's import firms, spend most of their newly-acquired Swiss Francs directly on Ukrainian exports, and the Ukrainian exporters in turn spend this windfall mainly on domestic products, causing prices in Ukraine to rise in advance of the rise in Switzerland prices, the redistribution of real income caused by the Swiss franc inflation would generally benefit Ukrainians at the expense of Switzerlanders.

8In other words, even though the Ukrainian Conversion Agency would capture the “seignorage” from issuing hryvnias by investing its Swiss franc reserves in interest-bearing securities, this would not negate the likelihood that the seignorage appropriated by the Swiss Central bank's Swiss franc creation would take a separate toll on the income and wealth of individual Ukrainians.

9Of course, such a domestic “cheap money” policy is completely ineffective in dealing with the temporary upsurge in unemployment that normally accompanies a cyclical downturn. This unemployment is inherently speculative and self-liquidating, as workers whose labor services have previously been misallocated invest their time and other resources in “job prospecting” for their best employment opportunities in an economy whose production structure and pattern of resource allocation is being radically reshaped to reflect consumers’ genuine time preferences. As long as the freedom to exchange is rigorously enforced in the labor market, however, this process will operate expeditiously and efficiently, and no permanent mass unemployment will result. Laborers will quickly find that they have no recourse but to accept the lower real wage rates necessitated by the malinvestment and destruction of capital that follows in the wake of imported credit inflation. An expansionary domestic monetary policy will only delay the needed labor market adjustments and pile new capital malinvestments atop the old.

10Schuler et al., “Replacing the Ruble”, p. 17; and George Selgin, “The ECU Could Stabilize Eastern Currencies”, in The Wall Street Journal (January 9, 1992): p. A12.

11This is recognized by by Allan H. Meltzer (“The Benefits and Costs of Currency Boards”, The Cato Journal 12 [Winter 1993]: p. 709), a lukewarm proponent of currency boards. On the key role of fractional-reserve banking in precipitating the capital flight of the 1930s, see Mises, Economic Calculation, pp. 107–09.

12This scenario appears to be developing in Hong Kong as I write this in September 1997. A general—but not yet headlong—exodus of capital from Southeast Asia is beginning to cause a credit crunch, resulting in a sharp increase in the Hong Kong interbank, or Hibor, rate and the drawing down of dollar reserves by Hong Kong’s currency-board-like Monetary Authority to defend the fixed exchange rate between the Hong Kong and U.S. dollars. Should large lenders to the region, such as the Japanese banks, lose confidence in the stability of the indigenous currencies, a pell-mell flight of capital would ensue, the Hibor would climb to stratospheric heights and weaker Hong Kong banks would be unable to borrow on the market to finance the continuing redemption of their demand liabilities. At this point the Hong Kong Monetary Authority would forsake its role as a strict currency board and begin to lend to the failing banks to ward off bank runs and widespread financial panic. On the developing financial crisis in Southeast Asia, see Erik Guyot (“Hong Kong’s Rates Rise, Prompting Fears of Slowdown”, in The Wall Street Journal 230 [September 10, 1997]: p. A16) and Jathon Sapsford (“Japan’s Banks Will Keep Asian Spigot Flowing and Help Avoid Credit Crunch”, in The Wall Street Journal 230 [September 8, 1997]: p. A15).

13If a small country like Ukraine attempted to unilaterally reestablish gold convertibility for its currency, it would face the problem of sudden and unpredictable fluctuations of its price level. This would result not from any innate feature of gold but from the actions of governmental monetary authorities abroad. If the latter begin to substantially increase the rates of growth of their national fiat money supplies, this could precipitate panic buying of gold by their citizens as a hedge against inflation. This would drive up the value of gold relative to other goods, thereby causing a sudden deflation of prices in terms of Ukraine’s gold currency. Or foreign governments might decide to dump part of their accumulated gold stocks to temporarily prop up the exchange rate for their depreciating fiat currencies, to increase their current revenues, or to punish gold speculators. This sell-off would depress the value of gold and cause hryvnia prices to surge upward. But the risks associated with unilaterally establishing a gold convertible currency must, of course, be compared with the inflationary risks posed by tying on to a “harder” fiat currency such as the dollar, whose stock may be inflated at double-digit rates at any time as the result of an arbitrary political decision. If, in assessing these risks, Ukrainians decide that a gold-convertible currency is the safer course for the transition period, then the proposal in the text is readily adaptable to this decision by simply substituting “gold” and “gold market” for “Swiss franc” and “foreign exchange market” wherever these terms appear.

14If the par rate between the hryvnia and the Swiss franc had been fixed at 7 hryvnias per Swiss franc, then, given the definition of the Swiss franc as 1/1,400 oz. of gold, each gold hryvnia would contain 1/9,8 thousandth oz. of gold (= 1/1,400 oz. of gold per Swiss franc x 1/7 Swiss franc per hryvnia).

15The enforcement of one hundred percent reserves would not require the continuation of the administrative mandate of the transition regime that banks be split into deposit and saving departments. Presumably, by the time the government of the U.S. and possibly other G-7 governments have decided to restore the gold standard, Ukraine will have formulated a body of property law that includes recognition of the true economic nature of bank notes and demand deposits, i.e., as nothing more or less than property titles to the money commodity, gold. In fact, it would not be difficult to incorporate a legal principle requiring 100 percent reserves for demand deposits into a system of property law adopted from Western market economies, because, as de Soto (“A Critical Analysis of Central Banks”, pp. 29–30) has pointed out, such a general legal principle was contained in the continental European juridical tradition which extends from old Roman Law to the French and Spanish legal codes of the early twentieth century. A second problem that would need to be resolved upon the transition to a completely sound money is the disposition of the fiduciary media that were issued by the banks prior to the transition period and whose stock has been since frozen. While the continued existence of these media would not necessarily disrupt monetary calculation, they would remain a source of weakness—and, therefore, of never-ending temptation for government intervention—in the financial system. One possible method of liquidating them is to transfer to the commercial banks the proceeds from the sale of the central bank’s assets upon its dissolution. The commercial banks would then use these assets to purchase the gold reserves necessary to transform their margin of unbacked demand liabilities into 100-percent gold-backed money certificates. This would mean of course a windfall capital gain for the shareholders of these banks.