Залиште виробництво грошей ринку
Mises Daily : Monday, May 14, 2012 by Jeffrey M. Herbener
Письмове свідчення перед під-Комітетом Комітету Внутрішньої Грошової Політики і Технологій Фінансових Послуг, Палата Представників Конгресу США, 8 травня 2012 року]
У засадничій статті, опублікованій в 1920 році, Людвіг фон Мизес показав, що існує тільки один тест на те, чи представляє виробництво чого-небудь вигоду для суспільства в найзагальнішому сенсі.[1] Воно повинне продемонструвати, що ресурси мають більшую цінність, коли використовуються для виробництва товару, щоб задовольнити переваги деяких людей, чим коли вони використовуються для виробництва іншого товару для задоволення переваг інших людей. Виробництво, надане ринку, успішно проходить тест на вигоди-втрати соціально корисного виробництва.
Для того, щоб Тиму Куку дістати комп'ютерні чіпи, екрани, робочу силу і інші ресурси для виробництва iPad-ів, він повинен був перекупити їх у інших підприємців, які могли б використати їх для виробництва інших товарів. Несучи витрати виробництва, компанія Appl Inc. компенсує власникам ресурсів цінність інших товарів, які вони могли б зробити для задоволення інших груп споживачів. Компанія Appl потім використовує ці ресурси для виробництва iPad-ів, які споживачі її товарів цінують вище, що підтверджується зростанням прибутку компанії Appl Inc., більш ніж достатнім для покриття її витрат.
Тест на вигоди-втрати застосовується для усього виробництва на ринку, включаючи видобування золота і карбування монет. Золото-видобувна компанія працюватиме, коли прибули від продажу її продукції перевищують вартість купівлі усіх ресурсів, необхідних для підтримки виробництва Ця компанія забирає робочу силу, гірничо-видобувне устаткування, землю і інші ресурси від застосування в тих галузях, які споживачі вважають менш цінними, і застосовує їх в золото-видобувній промисловості, яку споживачі вважають ціннішою. Компанія по карбуванню монет працюватиме, якщо прибутки від продажу її послуг в сертифікації золота перевищуватимуть вартість усіх ресурсів, необхідних для підтримки виробництва. Ця компанія забирає робочу силу, устаткування для карбування, землю і інші ресурси від застосування в тих галузях, які споживачі вважають менш цінними, і застосовує їх для карбування монет, яке споживачі вважають ціннішим.
Як і виробництво усіх інших товарів, виробництво грошей, надане ринку, регулюється прибутками і втратами. Додаткові гроші робляться, коли попит на гроші зростає або коли попит на інші товари, вироблювані з тих же ресурсів, зменшується. Якщо попит на гроші зросте, вартість золотих монет підвищиться. Компанії, що займаються карбуванням монет, збільшать виробництво, щоб отримати збільшений прибуток. Коли вони збільшать пропозицію сертифікаційних послуг, їх ціна впаде; а оскільки вони (компанії, котрі карбують) збільшать свій попит на ресурси для сертифікації золота, ціна ресурсів зросте і прибуток впаде. Якщо попит на інші товари впаде, ціни на ресурси, необхідні для виробництва (тобто карбування), впаде. Компанії, що займаються карбуванням монет, збільшать виробництво, щоб отримати збільшений прибуток, і, поступаючи таким чином, знижують прибуток, що призводить до припинення виробництва. Таким чином виробництво грошей на ринку є соціально оптимальним.[2]
Тест на вигоди-втрати також застосовується до виробництва грошових сертифікатів на ринку.[3] Грошові сертифікати є правом власності на гроші, випущені банком, і вони служать в якості замінника (вказаних в них) грошей. Люди можуть визнати зручним і безпечним використання банківських поточних рахунків замість товарних грошей при торгових операціях. Банки засновуватимуть (відкриватимуть) і підтримуватимуть поточні рахунки для клієнтів-споживачів, якщо останні погоджуються платити за таку послугу і ця плата генерує прибуток, достатній для покриття витрат на обслуговування цих рахунків. Якщо попит на поточні рахунки зростає, то тоді банки розширюватимуть надання такої послуги, щоб отримувати прибуток. У міру того, як вони (банки) збільшують пропозицію по наданню послуги обслуговування поточних рахунків, плата за обслуговування зменшуватиметься. А у міру того, як банки збільшують попит на ресурси для обслуговування поточних рахунків, їх (ресурсів) ціна зростатиме. Як наслідок, прибуток зменшуватиметься і додаткове виробництво (послуг з відкриття поточних рахунків) припиниться на соціально прийнятному рівні.
Тест на вигоди-втрати також застосовується до фінансового посередництва. Банки виконують фукцію посередника на кредитних ринках, займаючи у сберігачів і позичаючи інвесторам. Вони забезпечують послуги об'єднання заощаджень, перевірки кредитоспроможності інвесторів, і несуть ризики несплати позик. Якщо клієнти банків знаходять ці послуги цінними, вони бажатимуть прийняти кредитні ставки для тих, що займають банку, нижче, ніж інвестори бажають платити банку при позиці. Банки надаватимуть фінансові посередницькі послуги, якщо вигоди, зароблені на різниці процентних ставок будуть досить великими, щоб покрити витрати на виробництво таких послуг. Якщо попит на ці послуги зростає, банки збільшуватимуть їх виробництво. Їх збільшений попит на позики від ощадливих людей і (збільшена) пропозиція інвесторам зменшить різницю процентних ставок. Їх збільшений попит на ресурси підніме їх ціну. Прибуток зменшиться і додаткове виробництво припиниться на соціально прийнятному рівні.
Підпорядковувавши усе виробництво, включаючи виробництво грошей і банківську сферу, тесту на вигоди-втрати, ринок так змінює інтегровану систему виробництва, що економічно оптимізує використання усіх ресурсів для суспільства в найширшому сенсі.
Грошова інфляція і розширення кредитного ринку
Еластична валюта руйнує цілісність виробництва на ринку, будучи чужим елементом для тесту на вигоди-втрати. Еластична валюта має дві характерні риси: центральний банк, наділений правом випускати фальшиві паперові гроші (якими примушують користуватися у наказовому порядку, примусово, відповідно до спеціально прийнятого “законом”) і комерційні банки, яким надано право випускати фідуціарні засоби.[4] Виробництво фальшивих паперових грошей не може регулюватися вигодами-втратами. У цій системі завжди вигідно робити (друкувати) більше “грошей”. У 2012 році середня вартість однієї банкноти Федеральної Резервної Системи з 5.8 мільярдів доларів, що були в обігу, складала 0.091 долара.[5] Тобто, прибуток приблизно в 5.9 долара виходить при друці однієї 5-доларової банкноти. Якби ФРС продовжувала друкувати банкноти системи з частковим резервуванням (сучасна банківська система - прим. перекладача), то врешті-решт ціна на початкові ресурси зросла б так, що стала б коштувати більше 5 доларів для друкування 5-доларової банкноти. Тоді ФРС могла б перейти на (все ще вигідний) друк 50-доларових банкнотів і так продовжувати до безкінечності, що ми і спостерігаємо в гіперінфляційних ситуаціях, як в Зимбабве (зараз) (чи в Україні на початку 90-х років 20 століття - прим. перекладача). Щоб уникнути руйнівної дії гіперінфляції, виробництво фальшивих паперових грошей повинне регулюватися політикою, правилами, які є довільними, випадковими і не пов'язаними з економічною оптимізацією в найзагальнішому сенсі.
Виробництво фідуціарних засобів не може регулюватися вигодами-втратами.[6] Фідуціарні засоби є правом викупу на гроші, які фракційно (частково) підтримуються резервом грошової маси. Банки випускають фідуціарні засоби, створюючи (надаючи) позики (кредити). Наприклад, клієнт оформляє в місцевому банку кредит на купівлю автомобіля в сумі 25000 доларів. Якщо банк згоден надати кредит, то він записує на рахунок клієнта 25000 доларів. Цей кредит генерує банку прибуток у вигляді відсотків по кредиту, оскільки витрати банку на випуск фідуціарних засобів (виділення кредиту) незначні. Якщо банк випускає все більше фідуціарних засобів, видаючи кредити, оскільки це вигідно банку, він (банк) стане неліквідним і неплатоспроможним і впаде. Щоб уникнути такого руйнування, банк повинен регулювати свій випуск фідуціарних засобів політикою, правилами, які є довільними, випадковими і не пов'язаними з економічною оптимізацією в найзагальнішому сенсі.
Адвокати (захисники) еластичної валюти усвідомлюють, що її виробництво не може підкорятися, не кажучи вже про те, щоб витримати, тесту на вигоди-втрати. Як писав Ф.А.Хайек:
У історії немає виправдання для існуючого положення монополії держави на випуск грошей. Такий випуск грошей (державою) ніколи не пропонувався на основі того, що держава надасть нам кращі гроші, ніж хто-небудь.[7]
Адвокати (захисники) еластичної валюти просто заявляють, вона (еластична валюта) може досягти бажаного результату, якого система товарних грошей і грошових сертифікатів досягти не може. Є три такі твердження стосовно еластичної валюти. Перше - вона може підтримувати стабільний рівень цін. Друге - вона може запобігти ціновій дефляції. І третє - вона може прискорити економічне зростання.
Підтримка стабільності цін
Немає ніякої соціальної вигоди від підтримки стабільного рівня цін. Передбачуваною вигодою видається те, що стабільність цін запобігає перерозподілу багатства між кредиторами і боржниками і між робітниками і капіталістами. Але така ситуація (відсутність перерозподілу) припускає, що підприємці не будуть в змозі сприймати зміни в купівельній спроможності грошей. Підприємці можуть заробити прибуток і уникнути втрат, сприймаючи такі зміни просто як зміни в цінах інших товарів. Якщо вони сприймають загальне зростання цін на товари, то вони збільшують свій попит на поточні ресурси, пропонуючи поточну зарплату. Аналогічним чином, кредитори наполягатимуть на більш високих поточних ставках. Еластична валюта додає ще один вимір в невизначеність змін купівельної спроможності грошей. Це робить завдання підприємця більш, а не менш, важким.
У крайніх випадках, еластична валюта може призвести до неконтрольовано нестабільних цін, які паралізують ухвалення рішень підприємцями і руйнують виробництво на ринку. Будучи регульованою вигодою, виробництво товарних грошей реагує тільки на зміни в запитах людей. Якщо запит на гроші зростає, результуюче зростання в купівельній спроможності грошей призведе до виробництва більшої кількості грошей і стримає ціни, що падають. Помірна цінова дефляція упродовж тривалого часу в ринковій економіці є складовою частиною її економічно вигідного виробництва.
Більше того, на практиці захисники стабільності цін ставлять своєю метою інфляцію цін приблизно в 2 відсотки в рік. Але, якщо підприємці можуть підлаштувати свої очікування, щоб впоратися з 2-відсотковою річною інфляцією цін в системі з еластичною валютою, тоді безперечно вони зможуть належним чином сприйняти і впоратися і з 2-відсотквою річною дефляцією цін в системі з товарними грошима.[8]
Кінець кінцем, два періоди найбільш швидкого економічного зростання в історії Сполучених Штатів були в 1820-1850 і 1865-1900 роках. У кожному з цих періодів купівельна спроможність долара приблизно подвоювалася.[9]
Запобігання дефляції цін
Немає ніякої соціальної вигоди від запобігання дефляції цін. Є два аргументи для заперечення. Першою передбачуваною вигодою є те, що якщо ціни починають падати, у людей формується очікування, що вони і далі падатимуть і люди відкладатимуть сьогоднішні витрати, що штовхає ціни вниз ще більше, що посилює дефляційні очікування. Колапс витрат пригноблює виробництво і зайнятість. Але спадаюча спіраль цін є просто логічним наслідком припущення про очікування усередині формальних економічних моделей. Якщо ви припускаєте, що агенти, котрі працюють в економічній моделі, зазнають від очікувань, які є такими, що самопопосилюються, тоді модель робитиме спадаючу спіраль. Але люди у реальному світі можуть отримати послуги або товари, купуючи їх. Вони в деякій точці вибирають купувати товар навіть, якщо вони очікують, що його ціна і далі падатиме. Це трапляється щодня на ринках споживчої електроніки, коли люди купують таблет-компьютери, мобільні телефони і так далі, знаючи, що в майбутньому ціни будуть нижчі, а якість вища.
Через те, що існує попит на товари і при цьому спекуляція на цінах - чи чекають люди їх зростання, падіння або постійністі - дає прибуток і уникає втрат за рахунок точного передбачення рівня майбутніх цін. Якщо люди припускають значно меншу ціну за товар в майбутньому і відкладають свій сьогоднішній попит на нього, то ціна швидко падає до рівня, який вони чекали і тоді вони купують цей товар. Спекуляція (роздум про ціни) рухає ціни раніше, ніж вони рухалися б без спекуляції, але не далі, чим вони рухалися б без неї. Це відбувається щодня на фінансових ринках, коли спекулянти рухають ціни вгору і вниз без генерування висхідних або низхідних спіралей.
Другою передбачуваною перевагою є те, що дефляція штовхає вниз ціни на продукцію, що випускається, а ціни на початкові ресурси більш інертні; тому прибуток випаровується і підприємці урізують виробництво і звільняють робітників. Але підприємці вибирають таку міру інертності цін, яку віддають перевазі їх споживачі і найняті робітники. У багатьох випадках споживачі вважають за краще, щоб ціни на товари залишалися стабільнішими щодня або кожну годину або кожну хвилину замість того, щоб мінятися з кожним зростанням або падінням попиту. У інших випадках покупці віддають перевагу повній гнучкості цін. Підприємці можуть заробити прибуток і уникнути втрат, задовольняючи ці переваги. У багатьох випадках робітники вважають за краще, щоб їх зарплати були встановлені на період, погоджений з підприємцями замість того, щоб міняти їх щодня або щогодини з кожною зміною попиту на товари, які вони (робітники) допомагають виробляти. У випадках, коли робітники бажають більшої гнучкості своєї компенсації, підприємець створить резерв в підприємницькій частині їх компенсації. Коли обставини зміняться, в інтересах кожного змінити загальні умови. Підприємці пропонують великі знижки на свої товари, коли попит постійно падає. Вони переглядають контракти з робітниками і іншими постачальниками початкових ресурсів, коли накопичуються втрати. У такий спосіб міра інертності цін на ринках може змінюватися для того, щоб уникнути несприятливих наслідків.
Більше того, підприємці заробляють прибуток і уникають втрат, передбачаючи ці зміни. Якщо вони (підприємці) припускають падіння цін на свою продукцію, то вони зменшують свій попит на поточні початкові ресурси, тим самим штовхаючи ціни вниз. Коли ціни на вироблювану продукцію і ціни на початкові ресурси падають разом, прибуток і виробництво підтримуються (на прийнятному рівні). Симетричний процес відбувається під час інфляції цін. Якщо вони (підприємці) припускають підвищення цін на свою продукцію, то вони збільшують свій попит на поточні початкові ресурси, тим самим штовхаючи ціни вгору. Коли ціни на вироблювану продукцію і ціни на початкові ресурси ростуть разом, прибуток і виробництво підтримуються (на прийнятному рівні).
Навіть якщо ціни на початкові ресурси, які купують підприємці, продовжують інертно падати, то така дія на їх прибуток і виробництво ослаблюється падінням в ціні активів, якими вони володіють. Ринкова цінність їх активів підлаштовується до такого падіння за рахунок падіння цін на їх вироблювану продукцію, оскільки інвестори зменшують свій попит на заявки на ці активи на фінансових ринках. Падіння в ціні цих активів відновлює прибутковість виробництва. Підприємці, що мають особливо розвинене почуття передбачення падіння цін на свою продукцію, інвестуватимуть достатній власний капітал у свої підприємства для того, щоб ослабити удар і мати час для компенсації за рахунок цін на свої початкові ресурси.
Економіст Університету Каліфорнії в Лос Анжелесе Ендрю Аткинсон (Andrew Atkinson) і економіст Федерального Резервного Банку в Минеаполисе Патрік Кехоу (Patrick Kehoe) в статті в журналі American Economic Review в 2004 році показали, що немає ніякого зв'язку між дефляцією і депресією.[10] Переглядаючи фактичні відомості по 17 країнам за більш ніж 100 років вони дійшли (такого) висновку:
Великий історичний огляд виявляє більше періодів дефляції з розумним (прийнятним) зростанням, чим періодів з депресією, і набагато більше періодів з інфляцією, чим періодів з дефляцією. Загалом, дані врешті-решт показують, що немає ніякого зв'язку між дефляцією і депресією.[11]
Навіть у разі Великої Депресії вони виявили, що в усіх 16 країнах, для яких є дані про те, що вони зазнавали дефляції, тільки в 8 з них спостерігалася депресія. А взаємозв'язок між дефляцією і депресією не був статистично істотним. Для усіх періодів, починаючи з 1820 року для деяких країн, 63 з 73 дефляційних епізодів не мали депресії, а 21 з 29 депресій не мали дефляції. Вони написали: “В широкому історичному контексті, за винятком Великої Депресії, свідоцтво того, що дефляція і депресія взаємопов'язані, практично зникає”.[12]
Розглянувши дані по усіх періодах, вони виявили, що “1-відсоткове падіння в інфляції асоціюється з падінням реального зростання в середньому тільки на 0.08 пункту, скажімо, з 3.08 до 3.00”[13]
І, нарешті, коли вони розбили дані на два періои: до Другої Світової Війна і після Другої Світової Війни, вони виявили сильнішу кореляцію між дефляцією і депресією для раннього періоду, ніж кореляцію між інфляцією і депресією в пізньому періоді.
Стимулювання економічного зростання
Немає ніякої соціальної вигоди від спроб прискорити економічне зростання. Очікуваною вигодою є те, що монетарна інфляція через розширення кредитів створює структуру капіталу в економіці більше заповнену, ніж в інакшому випадку. Монетарна інфляція і розширення кредитів генерують цикл підйому-спаду, а не економічне зростання.[14]
Структура капіталу економіки є стадіями виробництва від видобутку необроблених матеріалів до виробництва проміжних інвестиційних товарів і, потім, до виробництва споживчих товарів. Залізо (руда) видобувається з надр, потім робиться сталь, потім деталі корпусу автомобіля, потім автомобіль збирається. У ринковій економіці не тільки кожний виробничий процес виправдовується тестом на вигоди-втрати, але і вся структура капіталу задовольняє міжчасовим або часовим перевагам людей. Та міра, до якої вони бажають відкласти своє поточне споживання, сберігаючи та інвестуючи для вибудови капіталоємності всередині структури капіталу для того щоб отримати більше і кращих споживчих товарів у майбутньому, і задовольняється (досягається) на ринку.
Якщо люди сильно бажають сьогоднішнього споживання замість майбутнього споживання, тоді плата, яку вони дають сьогоденню, тобто ставки кредитування, будуть високими, а кількість їх заощаджень і інвестицій буде маленькою, а їх (людей) споживання буде великим. Лише невелике число інвестиційних проектів буде прибутковим; тому структура капіталу не вибудовуватиметься екстенсивно. Якщо люди знижують свої часові переваги, то тоді ставки кредитування падають, і вони (люди) зберігатимуть (заощадживатимуть) і інвестуватимуть більше, а в поточний час споживати менше. Маючи більше ресурсів у своєму розпорядженні, підприємці будуватимуть структуру капіталу більше інтенсивно. Велика продуктивність розширеної структури капіталу призведе до виробництва більшої кількості і кращих споживчих товарів. Це і є процес економічного зростання. І, як і при інших аспектах виробництва в ринковій економіці, люди отримають таке економічне зростання, якому вони віддають перевагу.
Розширення кредитів опускає ставки кредитування нижче тих рівнів, які визначені часовою перевагою людей і збільшує фонди для інвестування за межі, визначені перевагами людей на заощадження. Коли позичальники витрачають додаткові гроші, вони підвищують ціни (готові платити велику ціну) за товари, які вони купують. Ціни на будинки і автомобілі, наприклад, піднялися із-за додаткового попиту, створеного можливим за рахунок розширення кредитів. Ціни на засоби виробництва також ростуть із-за додаткового попиту підприємців, який став можливий завдяки розширенню кредитів. Ціни на автозаводи, лісопилки ростуть і засоби виробництва в структурі капіталу використовуються для виробництва товарів в областях, що розвиваються, залізорудних шахтах, лісозаготівельних територіях і так далі.
Монетарна інфляція за рахунок розширення кредитів робить можливим для позичальників просити більше активів і при цьому позикодавці не зменшують запити на інші товари. Тому підвищення цін на активи збільшує прибутковість їх виробництва в той час, як прибутковість інших товарів не падає. Звільняється недостатньо ресурсів від виробництва інших товарів, щоб завершити усі проекти, які розширення кредитів зробило прибутковими. У ринковій монетарній системі потрібна кількість ресурсів робиться доступною тому, що збільшення пропозицій кредитування може бути здійснене тільки за рахунок заощаджень людей і меншого споживання. Додаткові інвестиційні проекти, зроблені прибутковими за рахунок збільшення заощаджень, урівноважуються проектами, які перестають бути прибутковими внаслідок зменшеного споживання. Але в системі з еластичною валютою нарощування капіталоємності і інших інвестиційних проектів, профінансованих за рахунок розширення кредитів, не узгоджується із задоволенням людських часових переваг. Нарощування структури капіталу під час буму є нестійким. Воно закінчується ліквідацією цього нарощування під час спаду.
Тим чинником, який призводить до закінчення буму, є переустановлення людських часових переваг і переваг на збереження. Люди роблять це через платежі (витрачання) своїх прибутків. Кредит, створений під час буму, витрачається позичальниками для купівлі товарів, будинків, заводів і так далі. Підприємці, які роблять ці товари, потім отримують ці нові гроші, як винагороду за продажу цих товарів. Вони платять виробникам, для того, щоб купити ресурси, використовувані для виробництва цих товарів. Ці нові гроші потім є прибутком для виробників. Люди витрачають свій прибуток для задоволення своїх переваг, включаючи часові переваги. Вони вважають за краще зберігати тільки частину свого прибутку. Хоча уся кількість нових випущених грошей починає збільшувати пропозиції кредитів, тільки частина їх використовується, як пропозиції кредиту. Монетарна інфляція і розширення кредиту працюють проти людських часових переваг, а ринкова економіка працює для задоволення людських переваг.
Іншим чинником, працюючим проти підтримки буму, є те, що, чим довше триває кредитне розширення, тим ризикованішими стають проекти і тим менш кредитоспроможними стають позичальники. Як фінансові посередники, банки оптимізують надання кредитів на отримання найбільших прибутків, на обслуговування безпечніших проектів і найбільших кредитних ставок, і на обслуговування найбільш кредитоспроможних позичальників. Розширений кредит повинен розширюватися і призводити до менших прибутків, менш безпечних проектів і до низьких кредитних ставок, і до менш кредитоспроможних позичальників. Якщо монетарна інфляція і розширення кредиту триває достатньо довго, інвестори відмовляються прийняти додаткові ризики і розпродають виробничі лінії, що розширилися під час буму. Оскільки ціни активів в надійніших проектах цінуватимуться більше разом з цінами проектів з менш надійними проектами, інвестори в надійніших проектах також втрачатимуть надбання, якщо вони продовжуватимуть утримувати свої інвестиції.
Як тільки люди відновлюють ставки кредитування і ціни на активи до рівнів, які віддзеркалюють їх переваги, починають проявлятися певні лінії виробництва, в яких помилкові інвестиції були зроблені у вибудовуванні структури капіталу під час буму. Спад складається з переконфігурації помилково сформованих структур капіталу для найкращого задоволення людських переваг. Помилково проінвестовані активи мають бути продані підприємцям в лініях виробництва, які доведуть свою прибутковість. Трудові ресурси повинні перерозподілитися від ліній, що виникли під час буму, у виробництво, підтримане людськими перевагами. Як і у разі усіх виробничих рішень, ці зміни можуть бути зроблені найекономічніше виправданим способом підприємцями, що заробили прибуток в результаті свого перевершуючого передбачення в задоволенні переваг і в результаті втрат підприємців, що мали погане передбачення.
Еластична валюта є причиною фінансової кризи і економічного спаду. Приберіть її з ринкової системи товарних грошей і грошових сертифікатів і не буде ніяких криз і спадів. Залишкові коливання бізнесу не виправдовують державного втручання для вирішення соціальних проблем, пов'язаних з кризами і спадами.
Оскільки монетарна система стала більш еластичною в Американській історії, буми і спади погіршали. George Selgin, William Lastrapes, і Lawrence White приходять до висновку у своїй робочій статті інституту Като в 2010 році ( 2010 Cato Working Paper), що сучасні дослідження показують, що ФРС не виконала своєї первинної мети.
Selgin, Lastrapes, і White узагальнюють свої відкриття властивостей ФРС наступними словами:
Грунтуючись на широкому діапазоні сучасних емпіричних досліджень, ми знаходимо наступне: (1) Уся історія ФРС (з 1914 року по теперішній час) характеризується швидше більшими симптомами монетарної і макроекономічної нестабільності, ніж десятиліття, що передували створенню ФРС. (2) В той час, як ФРС поза сумнівом поліпшила свої показники після Другої Світової війни, навіть її післявоєнні показники точно не перевершили показників її поза сумнівом невдалого попередника Національної Банківської Системи до Першої Світової війни. (3) Деякі пропоновані альтернативні рішення (зміни) могли б позитивно працювати краще, ніж ФРС робить це нині. Ми приходимо до висновку, що необхідність систематичного дослідження альтернатив монетарній системі, що встановилася, є надзвичайно актуальною сьогодні, як і століття тому.[15]
Я згоден з їх висновками. Економічна теорія і історичні факти демонструють, що Центральний банк не дає ніякої вигоди суспільству в найзагальнішому сенсі. ФРС має бути скасована і заснована ринкова монетарна система товарних грошей і грошових сертифікатів.
Монетарна реформа
Метою монетарної реформи є зробити виробництво грошей таким, що підкоряється тесту на вигоди-втрати соціально вигідного виробництва. Виробництво грошей повинне стати складником ринкової економіки. Може бути декілька життєздатних шляхів переходу до системи ринкового виробництва грошей, але будь-який такий шлях повинен брати в розрахунок знамениту демонстрацію Карла Менгера, що об'єкт може тільки тоді піднятися, як гроші, у відповідності до того, що люди дійсно використовують, як товар, який має найширший торг. [16] Після такого переходу монетарна система, інтегрована в ринкову економіку, може почати працювати.[17]
Банкноти Федеральної Резервної Системи є грошима в американській економіці. Таким чином, найбільш прямий шлях встановити ринкову монетарну систему - це встановити, що банкнота Резервної Системи має право пред'явлення в обмін на товарні гроші. Найширше визнаними товарними грошима сьогодні є золоті монети. Тоді найпершим кроком в монетарній реформі є повернути банкнотам Федеральної Системи право на 100 відсотків резервування в золотих монетах.
Іншим кроком на цьому шляху до ринкової монетарної системи є встановлення 100 відсотків резервування грошима випущених банками фідуціарних засобів. Потроєння ФРС її балансу у відповідь на кризу 2008 року робить цю частину переходу легшою. Зараз банки тримають більше, ніж 100 відсотків резервів проти своїх депозитів. На початку квітня (2012 року) банки тримали всього 1587 мільярдів доларів у своїх резервах проти всього 1204 мільярдів доларів на депозитних рахунках. 50 мільярдів їх загальних резервів складалися з готівки, що зберігається, а 1537 мільярдів на балансі резервів на рахунках ФРС. Отже, банкам потрібно буде поповнити свої готівкові резерви до 100 відсотків своїх депозитних рахунків в сумі 1204 мільярди доларів за рахунок переводу своїх рахунків у ФРС в готівку.
ФРС може організувати цю необхідну готівку, продавши частину із понад 2 трильйонів доларів активів, які вона створила на своєму балансі під час кризи або надрукувавши ще банкнотів Федеральної Системи або деякою комбінацією цих двох способів. Як би то не було, щоб загальна вартість банкнотів Федеральної Системи відповідала моменту, коли депозитні рахунки на 100 відсотків резервовані готівкою, пред'явлена цінність усіх банкнотів Федеральної Системи може бути встановлена розрахунком відношення банкнотів Федеральної Системи до золотих запасів ФРС. Якщо для завершення такого переходу не треба робити ніяких змін запасах банкнотів Федеральної Системи тоді розрахунок міг бути виконаний таким чином. ФРС показує на своєму балансі від 18 квітня 2012 року 11.041 мільярда доларів в золотих резервах. Оцінені по курсу 42.22 долара за унцію ці резерви складають 261.5 мільйона унцій золота. На тому ж балансі ФРС показує 1100160 мільйонів доларів в обігу. Таким чином, обмінне співвідношення складе 4207 доларів за унцію золота. Проте, дійсний розрахунок може бути зроблений після того, як аудит ФРС і процес встановлення 100 відсоткового резервування готівкою, описаний вище, будуть завершені.[18]
Як тільки цей процес буде завершений, держава повинна дозволити приватне виробництво товарних грошей і грошових сертифікатів відповідно до загальних законів торгівлі. Золотовидобувні і такі, що займаються карбуванням золотих монет, компанії робитимуть товарні гроші, які люди зроблять вигідними своїм попитом. Для того, щоб заробити прибуток підприємці робитимуть монети з металу такої ваги і дизайну, які люди вважатимуть крщимии. Вони (підприємці) будуть прагутие понизити свої витрати, інвестувати і впроваджувати інновації, коли людський попит зробить це вигідним. Вчені занесли в хроніки багато історичних епізодів приватного виробництва монет. Нещодавно George Selgin у своїй книзі Хороші гроші (Good Money) розповів про виробництво приватного карбування монет в Англії у кінці 18-го і початку 19-го віків. Як він показує, приватне карбування монет процвітало, поки Британський уряд не оголосив його поза законом в 1821 році.[19]
Банки також повинні підпадати під загальні закони торгівлі, включаючи зберігання грошей, підтримуючи 100 відсотковий резерв грошей проти своїх грошових замінників. Банки зароблятимуть прибуток, роблячи кількість і типи грошових замінників, які задовольнятимуть людським запитам. Для того, щоб заробити прибуток, вони будуть прагнути понизити свої витрати, інвестувати і впроваджувати інновації, коли людський попит зробить це вигідним. Робота банківської системи із 100 відсотковим резервуванням описана в книзі Jesús Huerta de Soto Money, Banking, and Economic Cycles. Як він документально підтверджує, банки-зберігачі грошей процвітали в Амстердамі упродовж більше 100 років в 17-му і 18-му століттях.[20]
Висновки
Ніхто сьогодні не може описати конфігурацію товарних грошей і грошових сертифікатів, які підприємці можуть реалізувати, якщо буде дозволено працювати приватним підприємствам в їх виробництві так само, як ніхто не міг передбачити в 1900 році розвиток автомобільної промисловості в 21-м столітті або передбачити в 1950 році промисловість споживчої електроніки 21-го століття. Те, що ми знаємо - це що їх виробництво регулюватиметься прибутками і втратами і тому призводитиме до задоволення людських переваг. Монетарна інфляція і розширення кредиту нашої еластичної валютної системи будуть виключені і разом з ними будуть виключені буми і спади, які мучили нашу історію.
effrey Herbener викладає Экономікс в Grove City College.
opyright © 2012 by the Ludwig von Mises Institute. Передрук в цілому або частинами дозволено при вказівці повного посилання на оригінал.
Примітки та посилання.
[1] This is an implication of Mises's famous argument that central planners cannot economize the use of resources in society. See Ludwig von Mises, Economic Calculation in the Socialist Commonwealth (Auburn, Ala.: Mises Institute, 1990 [1920]) and Mises, Human Action, scholar's edition (Auburn, Ala.: Mises Institute, 1998 [1949]), pp. 685–711.An original article is here
[2] Mises wrote that making money production conform to profitability and not politics, "is not a defect of the gold standard; it is its main excellence," Human Action, p. 471.An original article is here
[3] On bank production of money certificates and credit intermediation, see Jesús Huerta de Soto, Money, Bank Credit, and Economic Cycles, trans. Melinda Stroup (Auburn, Ala.: Mises Institute, 2006 [1998]), pp. 1–36.An original article is here
[4] On elastic currency, see Murray Rothbard, The Case against the Fed (Auburn, Ala.: Mises Institute, 1994).An original article is here
[5] Bureau of Engraving and Printing. (moneyfactory.gov/uscurrency/annualproductionfigures.html). April 27, 2012.An original article is here
[6] On fiduciary issue and credit creation, see Murray Rothbard, The Mystery of Banking (Auburn, Ala.: Mises Institute, 2008 [1983]).An original article is here
[7] F.A. Hayek, Denationalization of Money, 2nd edition (London: Institute of Economic Affairs, 1978 [1974]), p. 7.An original article is here
[8] The annualize rate of increase in the purchasing power of the dollar from 1815–1850 was 2.24 percent and from 1865–1900 was 1.75 percent.An original article is here
[9] Murray Rothbard, A History of Money and Banking in the United States (Auburn, Ala.: Mises Institute, 2002), pp. 42–179.An original article is here
[10] Andrew Atkinson and Patrick Kehoe, "Deflation and Depression: Is There an Empirical Link," American Economic Review Papers and Proceedings 94 (May 2004): 99–103. They define deflation "as a negative average inflation rate" and depression "as a negative average real output growth rate." Ibid., p. 99.An original article is here
[11] Ibid., p. 102.An original article is here
[12] Ibid., p. 101.An original article is here
[13] Ibid., p. 102.An original article is here
[14] On the boom-bust cycle, see Mises, Human Action, pp. 535–583;de Soto, Money, Bank Credit, and Economic Cycles, pp. 265–395; F.A. Hayek, Prices and Production and Other Works (Auburn, Ala.: Mises Institute, 2008 [1931]); and Murray Rothbard, America's Great Depression (Auburn, Ala.: Mises Institute, 2000 [1963]).An original article is here
[15] George Selgin, William Lastrapes, Lawrence White, "Has the Fed Been a Failure?," Cato Working Paper Dec. 2010, p. 1.An original article is here
[16] Carl Menger, "On the Origin of Money," Economic Journal 2 (1892): 239–55; Peter G. Klein and George A. Selgin, "Menger's Theory of Money: Some Experimental Evidence," in John Smithin, ed., What Is Money? (London: Routledge, 2000), pp. 217–34.An original article is here
[17] On such monetary reform, see Rothbard, Mystery of Banking, pp. 247–268; Salerno, Money, Sound and Unsound, pp. 333–363; and de Soto, Money, Bank Credit, and Economic Cycles, pp. 736–745.An original article is here
[18] Data from Federal Reserve Statistic Releases: H.3 Aggregate Reserves of Depository Institutions; H.6 Money Stock Measures; and H.4.1 Factors Affecting Reserve Balances. April 19, 2012.An original article is here
[19] George Selgin, Good Money: Birmingham Button Makers, the Royal Mint, and the Beginnings of Modern Coinage, 1775–1821 (Ann Arbor: University of Michigan Press, 2008).An original article is here
[20] De Soto, Money, Bank Credit, and Economic Cycles, pp. 37–114. An original article is here
